Леонид Платов - Секретний фарватер

— Де ж ця стоянка?

— А згадайте гінця, перехопленого напередодні штурму Піллау. Розповідав вам товариш Ластиков про гінця?

Шурко знову підвівся:

— Я розповідав, товаришу капітане першого рангу.

— На клаптикові паперу, який пощастило вирвати в німця, згадувалося Піллау. Зіставте це з радіограмою. Є всі підстави припускати, що таємна стоянка — в Піллау.

Вікторія промовчала.

— Я гадав, що це буде для вас цікаво, — сказав Грибов з докором.

Вона не всміхнулася, тільки куточок її рота нервово сіпнувся.

Грибов кивнув.

— Розумію вас.

Вікторія недовірливо примружилася.

— Звичайно, коли Вінету й знайдуть, це не поверне вам Шубіна, — промовив Грибов. — Але врахуйте: “Летючий Голландець”, імовірно, цілий і досі. Розшукавши і знешкодивши його, ми відвернемо загибель тисяч, сотень тисяч людей. Подумайте про інших жінок, котрі, як і ви, тужитимуть і мучитимуться в розквіті літ.

Грибов виждав хвилину чи дві, сподіваючись, що Вікторія скаже що-небудь. Та вона мовчала. Але вираз байдужості в її очах щез. Тепер ці прекрасні хмурні очі були широко розплющені й не відривалися од Грибова.

— Американці, — сказав Грибов, — виявляється, знали про існування “Летючого Голландця”. Тому радіограма викликала сенсацію. Особливо вразила комісію звістка про те, що таємна стоянка — в Піллау…

— Я переб’ю вас. Удруге ви згадуєте: в Піллау. Була в Піллау, хочете сказати?

— Хочу сказати те, що кажу: була в Піллау і лишилася там.

— Одначе Піллау ось уже три роки, як перейменовано в Балтійськ. У його гавані стоять наші кораблі. І Вінету не знайдено?

— Треба гадати, дуже майстерно схована. І Шубін знав про це.

— Невже?

— Він пробивався саме до Вінети під час вуличних боїв. Мені це тепер цілком ясно.

Шурко нетерпляче посунувся вперед:

— Дозвольте, товаришу капітане першого рангу? На клаптеві паперу було ще слово “кладовище”.

— Так. Мені це спочатку здавалося умовним найменуванням.

— А хіба слово “кладовище” можна розуміти буквально?

— Мабуть, ні, — обережно сказав Грибов.

— Напевне ні. Є ж умовне найменування: “Вінета”. А що це, на вашу думку?

— Поки що не знаю. Знайдемо — довідаємося. — Він несподівано спитав: — Ви так і не побували в Балтійську на могилі Шубіна?

Очі Вікторії затьмарилися.

— Боюся, — спроквола сказала вона. — Боюся побачити його могилу.

Вона мерзлякувато зіщулила плечі.

— Сам Шубін. завжди йшов назустріч небезпеці, — заперечив Грибов. — І потім, повірте, неможливо довго прожити зажмурившись.

— А навіщо взагалі жити?

— Не говоріть так! Якби Шубін почув, йому стало б соромно за вас. Дозвольте сказати відверто, що я думаю?

— Будь ласка.

— По-моєму, ви загіпнотизували себе своїм горем… Ні, вислухайте до кінця! Я, зрозуміло, не лікар, усього лише немолода людина, яка багато пережила. Але я б вас лікував Балтійськом.

— Як це — Балтійськом?

— Звичайно, Вінету й затоплений у ній підводний човен шукатимуть без вас, і можна не сумніватися, що знайдуть. Але невже ви хочете лишитися осторонь пошуків? Знайти Вінету — ваш обов’язок перед Шубіним.

— Обов’язок? Чому?

— Ще Цезар сказав: “Недороблене — незроблене”. В Піллау Шубін, сказати б, загубив ниточку. її треба знайти й підняти.

— Саме мені?

— Кому ж іще, як не вам? При дуже великому взаємному коханні — пробачте, що згадую про це, — само собою мислиться й повно взаєморозуміння. А воно має значення в цьому випадку. На багато що в Балтійську, колишньому Піллау, треба поглянути немовби очима Шубіна.

— Його очима?..

— Так, це важливо. А хто ж зможе зробити це краще за вас?

Вікторія, спершись підборіддям на руку, задумливо дивилася на Грибова.

— Прохання про переведення до Балтійська можуть не задовольнити, — сказала вона нарешті.

— Я напишу вашому начальству. Хто це? А! Мій колишній курсант. Більшість теперішніх адміралів — мої колишні курсанти. Не забувайте, я все-таки людина зі зв’язками!

Він усміхнувся. І від цього суворе, смутне, посічене зморшками обличчя його стало таким добрим, що Вікторії страшенно захотілося поплакати у Грибова на грудях.

Та плакати було вже пізно — гості прощалися, стоячи біля порога…

Незабаром, скориставшись “зв’язками” Грибова, Вікторія виїхала на нове місце служби — в Балтійськ. І хто знає, може, саме це врятувало їй глузд.

Увечері, наприкінці знаменного дня, коли Грибов побував у Вікторії і прочитав про Вінету, він довше проти звичайного засидівся за своїм письмовим столом.