Леонид Платов - Секретний фарватер

Який же, одначе, розмах у цього “Летючого”! Напевне, немає куточка на земній кулі, де б не побував він, — чи то як підводний зв’язковий, чи то як маклер, що допомагає військовим монополістам, торговцям зброєю, робити їхні таємні ґешефти.

Шубін сердито оглянувся на годинник, коли він коротко пробив за спиною.

Нейл підвівся:

— За півгодини мій поїзд. Мені пора!

Гостя провели до сходів.

— Пишіть же.

— І ви пишіть.

— Неодмінно зустрінемося після перемоги!

Вікторія усім тілом пригорнулася до Шубіна. Пальці її, ледь торкаючись, швидко пробігли по його лобі. Насупився! Хлопчик її знову став замислений і сумний. Чому?

Щоб розважити його, вона вдалася до всіх засобів, які мають у своєму розпорядженні в таких випадках жінки. Сьогодні Вікторія була особливо ніжна, якось незвичайно, тривожно ласкава з Шубіним. Та, прокинувшись серед ночі, вона побачила поруч червоніючий вогник цигарки.

— Що, любий? Знову він? “Ауфвідерзеен”?

— Ні. Ти спи! Я просто думаю про життя, про нас із тобою…

Вікна зашторено. У кімнаті тиша, морок. Тільки годинник повторює одне й те саме, запитує обережно: “Хто ти? Що ти?” Чи вона десь читала про це?..

— Слухай, — тихий голос Шубіна. — Я весь час думаю про слово, якого не знав Олафсон. Може, це не одне слово, а три: “Ю енд ай”? Пам’ятаєш? Нейл крикнув у таборі. Дуже сильні слова, правда? Якби штурмани всіх морів, капітани, лоцмани, суднові механіки, матроси сказали один одному “Ю енд ай”, що б тоді сталося з “Летючим”? Каменем пішов би на дно!

— А потім знову б виринув.

— Не дали б йому виринути! Блокували б його у всіх норах! Установили б всеокеанську блокаду! Олафсон один не міг цього зробити. Це можуть тільки всі разом!.. Я, ти, Нейл! Усі, кому “Летючий” — ворог. Прості, звичайні слова, коли їх вимовляють сотні тисяч людей, можуть зупинити, оглушити, убити! І потім, як у казці, усі фарватери на світі стануть чистими, вільними для плавання кораблів…

Він погасив цигарку і одразу ж, без перерви, запалив нову.

— Так, — спроквола повторив він. — “Ю енд ай”, пароль штурманів…

Ніч. Треба б спати. Але Вікторія радіє, що він не мовчить. Виговориться — засне.

— Я раніше знаєш який був? Безтурботний, нічого близько до серця не брав. Мабуть, тому й не сподобався тобі спочатку. Та після того, як побував кілька годин на “Летючому”, я почав думати про багато що і по-іншому. Не знаю, чи зумію пояснити тобі. Ну, ніби одразу окидаю поглядом велике навігаційне поле. Почав бачити свій фарватер і предмети не тільки поблизу, але й удалині. Наприклад, почав задумуватися про світ. Яким буде все, коли ми переможемо? Що я робитиму тоді? Я ж катерник, професійний військовий. От балакають про самопожертву. Викликав, мовляв, вогонь на себе чи виручив товариша, ризикуючи життям. А від мене ж можуть зажадати ще більшої самопожертви. Поставлять перед світлі адміральські очі і скажуть: “Гвардії капітан-лейтенант Шубін! Відтепер ти вже не гвардії капітан-лейтенант! Ідеш у відставку чи в запас”. Робота, звичайно, знайдеться. Буду штурманити на якомусь лісовозі, китобої, танкері. У Радянському Союзі кораблів вистачить. А не вистачить, ще побудують. На бережку припухати не збираюся.

— Я й не уявляю тебе на березі. Але чому ти згадав про це?

— Почав був дрімати, і раптом привидівся верещагінський “Апофеоз війни”. Тільки піраміду було складено не з черепів, а з військових кораблів. Дуже швидко майнуло перед очима, як буває, коли засинаєш. З тобою буває таке?

— Так. Ми вчора з тобою роздивлялися альбом. Там с Верещагін.

— Я й почав крутити в думці цю піраміду, припасовуючи її то до одного, то до іншого моря. Настане ж, думав я, час, коли військові кораблі не знадобляться більше людям. Мир! Усюди мир! Тоді, у визначений день і час, вирушать до якої-небудь заздалегідь вибраної банки військові флоти всіх держав, береги яких обмиває це море. Зійдуться разом, віддадуть один одному воїнські почесті, приспустять прапори і… Банка — щось на зразок фундаменту, розумієш? Спершу на неї ляжуть лінкори, крейсери, авіаносці. Другим шаром — трохи менші кораблі. І ось на світі з’явився новий залізний острів — пам’ять про минулі війни!

— Виходить, ніби звалище, купа сміття, так я зрозуміла?

— Ні! Не звалище. Пам’ятник! Адже на кораблях билися і вмирали люди. Багато з них були, звичайно, обдурені, билися за високі прибутки для різних віккерсів і круппів. Але вони життям заплатили за свою довірливість. Це, швидше, могила невідомому морякові.