В. Дмитриев - Таємниця янтарної кімнати

Підрозділи гвардійських дивізій форсували Прегель вплав — міст виявився розведеним, підйомні механізми несправними. Швидкими перебіжками під ворожим вогнем бійці і командири входили у непрострілюваний простір і, пробиваючись через проломи у стінах, вдиралися на подвір'я замка.

Напруження бою наростало щохвилини. Рукопашні сутички, гранати, довгі черги з автоматів зробили свою справу. Долю замка було вирішено.

— Товаришу капітан, дивіться! — вигукнув хтось позаду Сергєєва. — На башту дивіться!

У вікні на верхньому поверсі башти з'явилася ледве помітна постать. Олег Миколайович навів бінокль. «Чому цивільний? Що вони надумали?» — на ці запитання він не встиг відповісти. Незграбний чоловік у чорному — чи це тільки так здалося звідси? — тримаючись однією рукою за лутку, другою ввіткнув древко у розколину між каменями. Біле полотнище тепер виразно виділялося на фоні руїн. Одразу вогонь ущух.

— Вперед! — вигукнув Сергєєв. — Вперед, товариші!

Минули хвилини. Білий прапор упав на землю. Замість нього сильні руки піднесли новий прапор — червоне знамено перемоги. Королівський замок — символ міста, його гордість і вікова цитадель — впав!

Пожежі лютували ще дужче. Їхнє полум'я стало багровим від диму, який вкривав переможене місто. Кіптява лягала чорною вуаллю на рештки стін, на брук, на обличчя людей. Було душно, як у закритому приміщенні, жарко, наче в липні.

Настав світанок — четвертий день штурму, 9 квітня.

О десятій годині ранку з уцілілих вуличних репродукторів пролунав штучно бадьорий голос диктора.

— Говорить берлінське радіо, говорить берлінське радіо! Доблесні захисники Кенігсберга непорушно держать оборону. Їхнє гасло, як і раніше: перемога або смерть!

«Доблесні захисники Кенігсберга» стріляли у репродуктори, намагаючись заглушити слова, які звучали як знущання, як глузування з приречених на загибель.

Черговий ад'ютант штабу Лаша записував до оперативного журналу:

«У другій половині дня для військ гарнізону склалося зовсім безвихідне становище. В наших руках залишалася невелика територія — окремі квартали та будинки. Ми втратили всі укріплення. Розташування наших військ наскрізь прострілюється противником. Кожна ділянка міста перебуває під безперервною дією радянської авіації. Наша артилерія або виведена з ладу, або захоплена росіянами. Більшість піхотних частин розгромлено. Протягам одного дня, як повідомили росіяни, їм здалося у полон 27 102 чоловіки. Ця цифра, очевидно, не перебільшена. За нашими даними, живими з стотридцятитисячного гарнізону лишилося щонайбільше 40 тисяч чоловік. Окремі групи охоплені безмежним відчаєм і апатією, інші продовжують чинити опір з фанатичною впертістю, якою можна захоплюватися, але яку не можна не визнати божевільною. Дальший опір безглуздий. Долю міста вирішено».

Ад'ютант подивився на годинник. Була шістнадцята.

Він одклав авторучку і вийшов у коридор. Повернувшись через хвилину, обережно постукав у товсті броньовані двері і, відчинивши їх, доповів:

— Пане генерал, у приймальні чекають виклику полковник Хефен і підполковник Кервін, які прибули за вашим наказом.

— Просіть, — втомлено відповів Лаш.

Він не запросив офіцерів сісти. Поглядаючи на строкатий план Кенігсберга, який затуляв усю стіну просторого підземного кабінету, начальник невиразно промовив:

— Настав кінець. Треба капітулювати.

— Пробачте, пане генерал. Я не розчув ваших слів, — уривисто кинув Хефен.

Лаш рвучко повернувся і став перед полковником, дивлячись на нього каламутними від безсоння очима.

— Панове офіцери! Я змушений дати вам тяжке доручення. Іншого виходу немає. Дальший опір безглуздий. Наказую… — голос генерала став твердіший. Хефен і Кервін виструнчилися. — Наказую вирушити парламентерами до штабу росіян для переговорів про капітуляцію. Вам надаються широкі повноваження. Час і місце вашого переходу через лінію фронту погодимо по радіо негайно. Будьте готові у дорогу.

Рівно о дев'ятнадцятій годині парламентери прибули на командний пункт 11-ої гвардійської стрілецької дивізії, де їх прийняв командуючий армією генерал-полковник Галицький.

Одержавши умови беззастережної капітуляції, фашистські офіцери повернулися до штабу Лаша. Проте у визначену годину гітлерівське командування відповіді не дало.

Тоді в нелегку дорогу вирушили парламентери радянської сторони. Виконати це важке і відповідальне завдання випало на долю шістьох смільчаків. Групу очолив начальник штабу 11-ої гвардійської дивізії підполковник Яновський. З ним ішли перекладачі — заступник начальника штабу артилерії дивізії капітан Федорко і старший інструктор політвідділу капітан Шпитальник. Офіцерів супроводжували два автоматники. Провідником призначили «знавця Кенігсберга» гвардії капітана Сергєєва. Радянських парламентерів зустріли два провідники — німці, яких послав Лаш.