Александр Насибов - Безумці

— Спершу я хочу почути відповідь.

Все відбувається раптово: стрибок лейтенанта Пелли з витягнутими вперед скутими руками, невловимий Абстів рух, і… кулаки полоненого таранять повітря.

Італієць на землі, а осторонь так само спокійно стоїть Абст.

— Встаньте! — каже він.

Пелла неквапливо підводиться. Він сильно забився, у нього тече кров із рук, розтрощено види цю.

— Одначе ви наполегливі… — Абст задумливо дивиться на італійця. — Ну, хай буде по-вашому. Ви просите нагодувати людей? Гаразд. Я намагався порозумітися з вами…

Підводиться Гарріта.

— Послухайте, ви! Ваші пройдисвіти самі жерли, як свині, а нас годували впроголодь. Так було спочатку, нам тоді ще давали таку-сяку їжу. Останні два дні про нас взагалі забули. В мене від голоду буркотить в череві, у хлопців теж. Вони в такому стані, що не погребували б, мабуть, падлом на зразок вашої персони.

Гарріта лютує. Ось-ось він повторить помилку свого командира — із скутими руками кинеться на Абста. А той спокійний. Здається, навіть задоволений, що так розгнівав полоненого.

— Що ж, вашому апетитові можна позаздрити… — Абст обертається до Вальтера. — Як справи на камбузі?

— Обід буде через дві години, шеф.

— Дві години, це довго. Наші гості не можуть чекати. Як же бути?.. — Абст наче розмірковує. — Ось що, йдіть і принесіть консервів — чотири бляшанки свинини з квасолею і чотири великих сухарі. Для лейтенанта візьміть щось делікатніше. Скажімо, кухоль кави з мого термоса й бісквіти — теж з мого запасу. Ви зрозуміли?

— Так, шеф.

— Консерви беріть найсвіжіші — з зеленою етикеткою. Вам зрозуміло?

— Зрозуміло, шеф. — Радист перезирається з Абстом. — Усе зрозумів.

— Ну й чудово. А там і обід скоро. Йдіть.

Конвоїр зникає в тунелі.

Абст звертається до італійців.

— Сподіваюсь, ви задоволені?

— Просто щасливі! — крізь зуби цідить Пелла. На майданчику запала мовчанка.

Минає кілька хвилин.

І ось повертається Вальтер. Він несе тацю, на якій кухоль кави, купка бісквітів і консерви — бляшанки вже розкрито, поряд з кожною лежать сухар та ложка.

— Можна роздати, шеф?

— Звичайно. — Абст широким жестом показує на бранців.

Вальтер передає каву і бісквіт лейтенантові, потім обходить його супутників.

Італійці беруть консерви. Лейтенант Пелла чекає, поставивши кухля на камінь. І тільки впевнившись, що всі одержали порцію, ковтнув кави.

А німці спостерігають.

В круглих Вальтерових очах гостра цікавість. Він подався вперед, витягнув шию, мне комір светра. Глюк спокійніший: стоїть, поклавши руки на автомат.

Абст, сидячи на розкладній табуретці, постукує пальцем по коліну, немов відлічує секунди.

Це от-от станеться. Але минає час, і нічого незвичайного не відбувається. Люди жадібно їдять. Лейтенант, покінчивши з бісквітом, п'є каву.

Гарріта підвівся, йде до нього, подає бляшанку.

— Командире, — пропонує він, — тут зовсім небагато, візьміть, прошу. Дуже смачно!

Вальтер робить мимовільний рух — немов хоче втрутитись. Абст зупиняє його малопомітним жестом, і радист лишається на місці.

Пелла відмовляється від частини сержантової порції. Постоявши, Гарріта повертається туди, де сидів, і дожовує останній шматок.

— Глюк, перепишіть людей! — наказує Абст.

— Єсть, шеф. — Рудий виймає блокнот, бере олівець, по черзі опитує італійців, занотовуючи їхні імена та військові звання.

Так минає ще чверть години.

І ось з чотирма полоненими щось сталося. Тільки-но вони нахилялись один до одного, перемовлялися, навіть пересміхались — експансивність не залишає жителів півдня ні за яких обставин. Тепер італійці немов куняють з розплющеними очима.

Переміну, що відбулася з солдатами, помітив їх командир. Спочатку він тільки здивований. Але минає час, і лейтенант непокоїться.

— Підійдіть до мене, сержант Гарріта! — кличе він.

Той повільно обертається. На його обличчя лягла тінь — зусилля думки. Та через секунду обличчя знову нерухоме. Сержант зітхає і одвертається.

— Гарріта! — повторює командир.

Не діставши відповіді, підсідає до сержанта.

— Що з вами? — хвилюючись запитує Пелла. — Занедужали?

Гарріта мовчить. Він як камінь. Тільки сережка легенько тремтить у вусі.

Пелла хапає його за плечі, трясе, зазирає в очі.

— Гарріта, — кричить він злякано, — сержант Гарріта!..

Абст, що стежив за цим, ловить на собі розгублений лейтенантів погляд і відвертається. Ось він позіхнув, мигцем глянув на годинник.