Николай Далекий - Танки на мосту! Голка в сіні

Юрко помітив також, що Сіровол робить усе можливе, аби Петрович і Сергій менше трапляли будь-кому на очі. До того ж Сергій виявився великим мовчуном. Коли Сіровол і Петрович вели з кимось розмову, Сергій сидів осторонь, погладжував пишні бачки, крутив то один, то інший вус і мовчав.

Першою на розмову до начальника розвідки було запрошено радистку Ольгу Шиліну. Сіровол і Петрович розпитували її в присутності Юрка. Йшлося весь час про того поліцая, який бачив її з Москальовим на лисому пагорбі в окопчику. Дівчину питали, чи добре запам’ятала вона прізвище, на яке відгукнулася ця людина, просили якнайдокладніше описати його зовнішність. Коли Олю відпустили, капітан наказав Юркові повторити для Петровича й Сергія розповідь Москальова про його візит до Ганса. Потім Юркові довелося збігати по Зарембу і Ернста Брюнера, при розмові з якими він не був присутній. Незабаром після цього з листоношами пішло дві групи, а наступного дня було вислано до Дубовлян і Княжполя групу Ковалишина, яка повинна була спробувати відновити зв’язок з інформатором “Червоним”, який уже тривалий час, за словами Сіровола, не подавав про себе вістки.

Перед тим як відправити групу, Сіровол зустрівся з Ковалишиним в лісі, на галявині, куди з’явився разом із своїм помічником. Він довго й докладно інструктував взводного, як йому слід вчинити за тих чи інших обставин. Завдання справді було складне і вимагало часу, терпіння, ризику, бо нинішнє місцеперебування інформатора нікому не відоме, й щоб викликати його умовним сигналом на зустріч, необхідно було двічі проникнути в Дубовляни, а на випадок невдачі — в Княжпіль. Виконання найвідповідальнішої частини завдання покладалося на Ковалишина, хлопці, яких він брав із собою, повинні були лише прикривати його. Відверто кажучи, Юрко не міг зрозуміти, чому капітан, погодившись занести взводного в “кондуїт”, одночасно доручає йому таку таємну справу Що ж до версії, яка могла б піддати сумніву розповідь Ковалишина і вказати на інші мотиви вбивства Москальова, то як не обертав Юрко відомі йому факти, вони знову міцно ставали на свої місця в тому логічному ланцюзі, який приводив до висновку, що Валерій Москальов — ворожий агент, який відправляв донесення за допомогою голубиної пошти.

Відразу ж після того, як пішла група Ковалишина, до начальника розвідки було викликано Чернецького, потім його “сестру”, які, кожен зокрема, повторили свої розповіді про снотворну дію таблеток. Ці таблетки, очевидно, дуже зацікавили Петровича, бо він сам перевірив, як вони розчиняються в воді та в самогоні. Коломійця відразу ж послали по Когута — Горбаня, а коли фальшивого Когута було приведено, його змусили випити “з нагоди наступної операції”. Когут — Горбань зрадів з виявленої йому честі, випив півсклянки самогону, не помітивши навіть, що в інших склянках була вода. Рівно через сім хвилин він почав позіхати, тупити посоловілі очі, видно, не зовсім добре розуміючи, де він перебуває й що відбувається навколо. А на десятій хвилині стукнувся головою об стіл. Переконавшись, що Когут — Горбань спить, Сіровол наказав черговим листоношам перетягти його в клуню, а сам, узявши з собою Василя Долгих, відразу ж поїхав кудись підводою і повернувся лише над ранок. Лише троє людей — Вірний, Долгих і Петрович — знали, що цієї ночі начальник розвідки загону зустрівся й розмовляв з одним із охоронців Ганса — поліцаєм Філінчуком.

Уранці ледве Горбань прочумався, йому було влаштовано перший допит. Невдалий вихованець Ганса “Комаха” плакав, каявся, виправдувався. Він присягався, що Ганс, посилаючи його в загін, не вимагав, щоб він передавав інформацію або чимось іншим шкодив партизанам. Перед ним нібито було поставлене зовсім інше завдання: капітально закріпитись у загоні, сумлінно виконувати всі накази командирів, завести дружні стосунки з ними й зустріти кінець війни з незаплямованою репутацією хороброго, заслуженого партизана. Тільки тоді ніби повинна розпочатися його справжня робота, яку Ганс обіцяв Щедро оплачувати. На вимогу Сіровола, Комаха старанно викреслив план кабінету Ганса, вказавши місце, де стоїть сейф, у якому шеф зберігає документи.

Як зрозумів Юрко, це свідчення надзвичайно зацікавило Сіровола й Петровича, хоч вони, слухаючи Комаху, скептично супилися, наче не вірили жодному його слову. Комаху посадили в льох і приставили до нього вартового.

Увечері начальник розвідки, залишивши Юрка на господарстві, поїхав кудись із Петровичем і Сергієм тією самою бричкою, яку пригнав у загін Чернецький. Сергій, поправивши на голові кубанку, махнув рукою на прощання, і Юрко ще раз побачив, як під вусами блиснули його чудові білі зуби.