Николай Далекий - Танки на мосту! Голка в сіні

— От що, хлопці, — звернувся Бородань до присутніх, — загін не може далі залишатися в цьому районі. І так затримались. Нас не чіпають, але це тиша перед бурею. Бандерівці готуються…

— Всі готуються, — підтвердив Петрович. — І німці, й бандерівці.

— Є дані, що й аківці [1] АК — Армія Крайова, підпільна націоналістична військова організація, що діяла в часи окупації під керівництвом польського емігрантського уряду в Лондоні. щось задумують, — додав Сіровол.

— Значить, треба відходити й завдавати ударів там, де нас не чекають. А чого ви зволікаєте? Сіровол майстер тягти кота за хвоста.

— Василю Семеновичу, це не капітан, а я тягну — признався Петрович. — Операція потребує ретельної підготовки.

— Скільки часу вам ще потрібно?

— Днів зо три — чотири.

— Багато. Не можу ризикувати загоном. Накриють!

— Не так просто, — сказав Сіровол. — Четверта рота…

— Четверта рота ще не набула належної форми. Я повинен знати, задля чого тримати тут загін. У вас секрети завелися, шепочетесь між собою день і ніч, а я ні чорта не знаю. Може, ви й мені вже не довіряєте?

— Не було чого доповідати, все ще в стадії підготовки. Знаєте приказку: не кажи гоп, поки не перескочиш.

— Мені не треба гоп, ви скажіть, куди стрибати збираєтесь.

Петрович загадково глянув на Сіровола.

— Доведеться розповісти. Василю Семеновичу, ми вирішили… Власне, для цього нас із Валею й прислали сюди, коли ви повідомили про появу Ганса. Ми вирішили захопити пана Сташевського живцем.

— Не так-то просто! — недовірливо гмукнув Бородань. — Хто це зробить?

— Валя.

— Загубите дівчину… — обурився командир загону. — Ганс — хитрюща бестія. Ви самі казали: колишній начальник поліції, досвідчений провокатор, командира партизанського загону удавав із себе, багатьох круг пальця обвів, а ви до нього дівчину посилаєте. Та він же її відразу розкусить!

Петрович вислухав Бороданя з сумною усмішкою.

— Ви не знаєте однієї обставини. Валя — дочка друга Сташевського, колишнього бургомістра. Він добре її знає.

— Валю? — Бородань аж сахнувся. — Як же так? Батько..

— Уявіть, — хитнув головою Петрович. — Батько — негідник, а його дочка — комсомолка, палка патріотка, відважна розвідниця.

— Все одно не можна ризикувати. Для чого він вам живий? Коцнем з засідки та й баста! А на Велику землю повідомимо, що вирок, винесений радянським судом цьому перевертню, виконано.

— Сташевський багато знає. В його руках велика агентурна мережа.

Командир недовірливо й скрушно похитав головою.

— Ох, ця агентура… Ви мені скажіть, хто такий Москальов? Виходить, він і був головним шпигуном? Сіроволе, чого ж мовчиш?

— Поки що не можу сказати певно, — неохоче відповів капітан.

— Отже, він усе брехав? Чи заплутався, хотів і нашим і вашим?

— Можливо. Незабаром усе з’ясується.

— Це я вже давно чую: “незабаром”, “треба вияснити”… Тут нова наша радистка приходила, яку він урятував. Передала оцього листа. Він нібито їй за день до загибелі дав, щоб після війни переслала його рідним, якщо з ним щось трапиться. Прочитай-но!

Сіровол узяв з рук командира трикутник, розгорнув його й прочитав уголос:

“Дорогі тату, мамо, Андрійку, Вірусю! Я не писав вам тому, що був у полоні. З великими труднощами й бідою вирвався звідти й зараз перебуваю в партизанському загоні. Воюю добре, не шкодуючи сил для наближення перемоги над ворогом, і мрію живим дочекатися кінця війни. Але на війні всяк буває, і якщо не повернусь до вас, то знайте: ваш Валерка загинув як чесна радянська людина. Зостаюсь ваш Валерій Москальов”.

— От і зрозумій його… — сказав Бородань. — Може, навмисне так написав? Мовляв, я на підозрінні, лист радистка передасть начальникові розвідки, той прочитає й повірить.

— Швидко все з’ясуємо, Василю Семеновичу… — відповів Сіровол, згортаючи листа трикутником. — Листа візьму. Боюсь, що Москальов у мене на сумлінні.

Бородань похмуро глянув на свого начальника розвідки. Командир загону вже думав про інше. Він підвівся й сказав, ляснувши долонею по столу:

— Гаразд, хлопці! Три дні ваші. Якщо становище не зміниться на гірше. Зміниться — не ображайтеся. Тоді залишу тут невелику групу, а загін — по конях!

Юрко Коломієць збився з ніг, виконуючи доручення Сіровола. Після появи парашутистів капітан перевів свого помічника на тимчасове проживання в клуню, куди приходив ночувати й сам. Правда, в ці дні начальник розвідки спав дуже мало. Сіровол, Петрович і Сергій майже весь час щось обговорювали, вивчали одержані повідомлення, розпитували тих, кого іноді серед ночі приводив за наказом Сіровола Коломієць. До цих таємних нарад Юрка допускали лише час од часу, тому він не знав, що власне готують начальник і вусані, що прибули до нього на допомогу, але те, що готують щось серйозне, було для нього безсумнівним.