Николай Далекий - Танки на мосту! Голка в сіні

— Є голуби! Їх таємно гримає старий Кухальський. Розмовляти зі мною відмовився, вимагає, щоб до нього прийшов сам Бородань.

Капітан усе зрозумів і не став розпитувати, а Петрович з цікавістю подивився на Юрка й промовив схвально:

— Значить, голубина пошта підтверджується?

Очевидно, капітан уже встиг поінформувати гостей багато про що.

— Доведеться збігати, — сказав Сіровол, дістаючи папери з сумки. — Ось схематична карта Кружно, Княжполя й усе, що стосується Ганса. Подивіться. Я швидко повернусь.

Щоб прискорити справу, капітан узяв у штабі два велосипеди й поїхав із своїм помічником у Люб’язьку Волю, де квартирувала друга рота. Старий Кухальський зустрів їх біля воріт і відразу ж повів до хати. Коли ввійшли до світлиці, господар запросив сісти й звернувся до Сіровола:

— Слухаю пана офіцера. Яку справу він має до мене?

— Батьку, голуби у вас є?

— Нема, — заперечливо хитнув головою Кухальський.

— Але ж були, ми знаємо…

— То хіба я заперечую? Були.

— А куди вони поділися?

— Цієї ночі до останнього забрав. З кліткою.

— Хто забрав?

— Той пан, що завжди по голубів приходив.

— Ну, а хто він такий? Ви ж його знаєте…

— Звідки мені знати? — знизав плечима старий. — Приходить уночі, бере голуба і йде.

Простодушність Кухальського обеззброювала. Сіровол крекнув і сказав суворо.

— Батьку, тут щось не так. Чому ви приховували від усіх, що тримаєте голубів?

— То це ж таємниця, пане офіцер, велика таємниця, — перейшов на зляканий шепіт Кухальський. — Мене попереджували, я поклявся. Ви самі повинні знати. Не знаєте? — Старий розгублено глянув на Сіровола. — Тоді кличте вашого головного, того, що з бородою. Йому повинно бути все відомо.

Сіровол і Юрко спантеличено подивились один на одного. Справа оберталася дивним чином. Судячи з усього, Кухальський не хитрував і не хотів завести їх в оману. Швидше всього, що обдурили його самого.

Бороданя кликати не довелося. Здогадавшись, що партизани запідозрюють його в чомусь недоброму й бажаючи якнайшвидше розвіяти непорозуміння, Кухальський розповів Сіроволу історію з голубами.

Все почалося три місяці тому, невдовзі після появи радянських партизанів у районі лісових хуторів. Якось Кухальський пішов на базар у Кружно й там, коли він уже випродав з клітки всіх своїх молодих півників, до нього підійшли двоє незнайомих і запросили до корчми випити кухоль пива й поговорити про важливу справу. Він спершу був відмовився, але один з незнайомих показав листа від молодшого сина Кухальського — Зигмунда, який пропав безвісти ще восени 1939 року, коли Німеччина напала на Польщу. А що Кухальський був неписьменний, йому тут же на базарі прочитали листа. Зигмунд повідомляв, що він живий, перебуває в загоні польських партизанів, воює проти фашистів і просить зробити послугу тим людям, які передадуть цього листа. Зайшли до корчми, випили пива в затишному куточку й сипові приятелі пояснили Кухальському політичну обстановку. Вони сказали, що польські й радянські партизани роблять одну справу — б’ють гітлерівців і тому повинні підтримувати одні з одними надійний зв’язок. Кухальський може без ніякого для себе ризику допомогти їм у цьому. Йому дадуть голубів, він віднесе їх додому й буде видавати спеціально призначеному радянському партизанові на його вимогу. Цю справу треба тримати в найсуворішій таємниці, бо фашисти й бандерівці скрізь мають своїх шпигунів, і коли таємницю буде розкрито, може загинути багато радянських і польських партизанів. Так він почав носити голубів із Кружно. Тричі приносив по чотири штуки щоразу.

Сіровол слухав старого, ганяючи жовна під шкірою щік.

— Цей партизан завжди приходив уночі?

— Так, лише вночі.

— Що він казав?

— Він зі мною в розмову не вступав… Стукав у вікно, а коли я питав: “Хто?” — відповідав: “Від Зигмунда”. Я давав йому голуба, він садовив його в свою маленьку клітку й швидко йшов геть.

— Якби ми вам показали його, ви б упізнали?

— Навряд… Обличчя не бачив, та й очі в мене вже не світять.

— Гаразд, обличчя ви не бачили… Скажіть який він на зріст, у що був одягнений останнім разом, яку мав зброю? Пригадайте, що в нього було на голові?

Старий підвівся на ноги й показав долонею над головою.

— На зріст той пан вищий від мене. На плечах чи то плащ, чи накидка. А на голові… Раніше в нього щось із козирком було, кепка, одне слово, а останнього разу без козирка.

— Пілотка, шапка? — підказав Юрко.