Николай Далекий - Танки на мосту! Голка в сіні

Справа в тому, що в донесенні про бій біля Чорного болота гауптштурмфюрер хоч і розписав усе в найвигіднішому для себе світлі, все ж воно не викликало захоплення в його начальства. В розмові телефоном оберштурмфюрер Борцель досить стримано подякував йому за виявлену ініціативу й активні дії, але дав зрозуміти, що винятково сприятливі обставини, на жаль, не були використані повністю. Треба було знати Борцеля, щоб зрозуміти, що криється за цим “на жаль”. Гільдебрандт зрозумів: йому винесено сувору догану з попередженням.

Одержане від Голки повідомлення про те, що готується напад партизанів на Дубовляни, не справило великого враження на начальника гестапо. Він розумів, що Бородань прийняв таке рішення не на холодну голову, а в стані гніву, й був упевнений, що, заспокоївшись і проаналізувавши обстановку та співвідношення сил, командир лісовиків відмовиться від такого ризикованого кроку. Все ж гауптштурмфюрер вжив усіх застережливих заходів і майже вдвічі збільшив дубовлянський гарнізон.

І раптом вибухнула ця “бомба” — вранці в Кружно партизани намагалися викрасти поліцейського писаря. Це їм не вдалося, але в їхніх руках опинилася сумка писаря з важливими документами. Навряд чи все це сталося випадково. Можливо, Бородань готується напасти не на Дубовляни, а на Кружно. Думка ця не давала спокою гауптштурмфюрерові. У нього вперше виник сумнів щодо Голки, роботою якого він так пишався: а що, коли цей агент з відома партизанів водить його за ніс? Хоча всі ж попередні донесення Голки підтвердилися. Тут щось не те… Ясно лише, що Бородань задумав якийсь новий складний і підступний хід. Але який?

Ламаючи голову над цим питанням, Гільдебрандт неуважно слухав виступи запрошених на нараду офіцерів.

Говорив лейтенант Заукель:

— Я впевнений, що акція з викраденням писаря має на меті відвернути нашу увагу… Це звичайна хитрість партизанів. Вони хочуть, щоб ми чекали їх у Кружно, а вдарять по Дубовлянах. Ми не маємо підстав не довіряти нашому агентові.

Заступник Гільдебрандта — обережний і заздрісний унтерштурмфюрер Белінберг — з сумнівом похитав головою.

— Ви не погоджуєтесь? — різко запитав Гільдебрандт. — Висловлюйте свою думку.

— Мене бентежить історія з сумкою. Цілком можливо, що полювали не стільки за писарем, скільки за його сумкою. Адже там списки поліцаїв, схема міста, діючий графік несення патрульної служби…

— Пане гауптштурмфюрер, — підвівся довготелесий Штемберг, який прибув на нараду з Кружно, — я кілька разів наказував начальникові поліції, щоб усі документи зберігалися тільки в сейфі. Той дурень писар тягав їх з собою,

— А може, писар з партизанами заодно? — висловив припущення Белінберг і глипнув скоса на начальника. — Може, то була інсценізація?

— Інсценізація?.. — чмихнув Гільдебрандт, який недолюблював свого заступника й не пропускав нагоди, щоб підкреслити його обмеженість. — Для чого б це? Писар лежить у лікарні з переламаною ногою. Якби він був спільником партизанів, йому б не треба було вдаватися до пошкодження кінцівок, він просто передав би їм копії документів.

— Гаразд, інсценізація відпадає, — квапливо погодився Белінберг. — Але головне не в цьому. Мені здається, за обставин, які зараз склалися, треба повернути в Кружно всіх солдатів і поліцаїв, яких ми перекинули звідти в Дубовляни. Взагалі я проти того, щоб зміцнювати одну ділянку за рахунок інших. Не можна оголювати того чи іншого об’єкта.

— А вам не здається, унтерштурмфюрер, що це метод пасивної оборони і-що ні до чого доброго він не приведе? — уїдливо запитав лейтенант Заукель. З усіх присутніх тут есесівців лише він один пройшов звичайну школу вермахту і при нагоді любив похизуватися своїм знанням військової тактики. — Не можна дозволяти, щоб противник бив нас поодинці, не можна дробити сил,

— По-вашому, буде краще, якщо ми зберемо всі сили в одне місце, а інші ділянки залишаться незахищеними? — наїжився Белінберг. — Партизанам тільки того й треба.

— Ні, я пропоную інше — активну оборону. Ми можемо й повинні маневрувати частиною своїх сил, зміцнюючи в залежності від небезпеки то ту, то іншу ділянку. Зараз треба зміцнити Дубовляни і Кружно.

— Залежить, якими групами маневрувати, — не здавався унтерштурмфюрер. — Можна добігатись…

“Мабуть, доведеться зробити, як пропонує лейтенант, — подумав Гільдебрандт. — Це багато не дасть, але атаки партизанів буде відбито — вони не люблять лізти туди, де натрапляють на відсіч. Звичайно, коли б я плюнув на боягузливі розмірковування Белінберга й зосередив майже всі сили в Дубовлянах і Кружно, можна було б підготувати для Бороданя серйозніші сюрпризи. Але зараз не можна йти на такий ризик, не можна…” І раптом Гільдебрандт ніби вчув скрипучий голос свого начальника: “Гауптштурмфюрер, на жаль…” Якщо Борцель ще раз вимовить ці слова — прощавай, заслужений чине штурмбанфюрера, можна відразу ж здавати справи!