Жюль Верн - Діти капітана Гранта

Каї-Куму почав допит.

— Ти англієць? — спитав він Гленарвана.

— Англієць, — не вагаючись одказав той, розуміючи, що треба відповісти саме так, аби полегшити обмін.

— А твої супутники? — питав далі Каї-Куму.

— Мої супутники так само англійці, як і я. Ми мандрівники, наш корабель загинув. Але, коли хочеш знати, ми не брали участі у війні.

— Ну то й що? — брутально втрутився до розмови Кара-Тете. — Всі англійці — наші вороги. Твої земляки загарбали наш острів, попалили наші селища!

— Вони чинять несправедливо, — мовив повагом Гленарван. — Це я кажу тому, що так думаю, а не тому, що я в твоїй владі.

— Слухай, — знову заговорив Каї-Куму. — Тогонга, верховний жрець Нуї-Атуа [94] Нуї-Атуа — ім’я новозеландського бога . (Прим. автора.) , потрапив до рук твоїх братів. Він — бранець пакекас [95] Пакекас — європейці . (Прим. автора.) . Наш бог велить нам врятувати його життя. Я хотів би вирвати твоє серце, я хотів би, щоб твоя голова й голови твоїх супутників довічно стирчали на палях цієї огорожі! Але Нуї-Атуа сказав своє слово.

Кажучи це, Каї-Куму, який досі чудово володів собою, аж затремтів з люті, й дике збудження спотворило його вид.

Проте за кілька хвилин він спитав уже спокійнішим голосом:

— Чи думаєш ти, що англійці обміняють тебе на нашого Тогонга?

Гленарван завагався й пильно подивився на маорійського ватажка.

— Я не знаю, — мовив він; помовчавши хвилину.

— Відповідай, — наполягав Каї-Куму, — чи твоє життя варте життя нашого Тогонга?

— Ні, — відповів Гленарван, — я не ватажок і не жрець серед своїх.

Паганель, вражений цією відповіддю, здивовано глянув на Гленарвана.

Каї-Куму, здавалось, також зчудувався.

— Отже, ти сумніваєшся? — спитав він.

— Я не знаю, — повторив Гленарван.

— Твої не погодяться обміняти тебе на нашого Тогонга?

— Самого мене? Ні. Нас усіх — можливо.

— В нас, маорійців, міняють голову на голову, — мовив Каї-Куму.

— Запропонуй спочатку обміняти свого жерця на цих жінок, — сказав Гленарван, указуючи на Гелену й Мері Грант.

Гелена хотіла кинутися до чоловіка, але майор затримав її.

— Ці дами, — казав далі Гленарван, шанобливо схилившись перед Геленою й Мері Грант, — посідають високе становище в своїй країні.

Ватажок холодно глянув на свого полоненого. Недобра усмішка скривила його уста; але він одразу ж затамував її й відповів, ледь стримуючись.

— Ти сподіваєшся обманути Кай-Куму брехливими словами, клятий європейцю? Ти гадаєш, очі Каї-Куму не вміють читати в людських серцях?

І, вказавши на Гелену, додав:

— Це твоя жінка!

— Ні! Моя! — вигукнув Кара-Тете.

Відштовхнувши полонених, він простяг руку й поклав її на плече Гелени, яка пополотніла від цього дотику.

— Едварде! — крикнула нещасна жінка, заціпенівши з жаху.

Гленарван, не зронивши й слова, підняв руку. Розлігся постріл. Кара-Тете впав мертвий.

На звук пострілу сила тубільців повискакували з хижок. Фортеця за хвилину захрясла людьми. Сотні рук загрозливо простяглись до нещасних полонених. Револьвера видерли з Гленарванових рук.

Каї-Куму метнув на Гленарвана дивний погляд. Потім, прикривши вбивцю одною рукою, він підніс другу, втихомирюючи натовп, готовий кинутися на “триклятих європейців”.

Урешті його голос узяв гору над лементом юрби.

— Табу! Табу! — закричав він щосили.

По цім слові натовп завмер нерухомо перед Гленарваном і його супутниками, вмить врятованими немов якоюсь надприродною силою.

За кілька хвилин полонених відвели до їхньої в’язниці — священного дому Варе-Атуа.

Але ні Роберта Гранта, ні Жака Паганеля поміж них не було.

Каї-Куму, як то часто бувало в Новій Зеландії, поєднував звання “арікі”, тобто жерця, й ватажка племені. Як жрець, він мав право накладати на людей та речі заборону — табу.

Ця заборона, спільна зі звичаями полінезійських народів, має на меті насамперед негайно припинити будь-які зносини з тими особами або вживання тих речей, на які накладено табу. За віруваннями маорійців того, хто доторкнеться нечестивою рукою до істоти чи речі, проголошеної табу, розгніваний бог покарає смертю. Коли ж божество не поспішає помститися за образу, жерці не загаються самі здійснити помсту.

Ватажки проголошують табу подеколи з політичних міркувань, але звичайно його застосовують у щоденному приватному житті. Табу накладають на кілька днів за різних обставин: коли тубілець підстриже собі волосся, після процедури татуювання, коли він змайструє собі пірогу, збудує хату, коли небезпечно хворий і коли він помирає. Якщо непередбачливе споживання загрожує винищити рибу в річках або спустошити завчасно плантації солодких пататів, то на рибу й патати накладають табу. Щоб позбутися настирливих відвідувачів, ватажок накладає табу на свій дім. Аби повернути собі на користь зносини з якимсь іноземним судном, він накладає на нього табу; так само він чинить, коли хоче позбавити покупців якогось європейського купця, що викликав його невдоволення. Заборона ватажка нагадує колишнє вето королів.