Жюль Верн - Діти капітана Гранта

Зробивши чималий гак, Гленарван, Гелена, Мері Грант та їхні товариші увійшли в середину “па”.

Фортецю захищали кілька поясів укріплень. Ззовні — міцний частокіл у п’ятнадцять футів заввишки; другий круг такого самого кілля й лозова огорожа з поробленими в ній стрільницями становили внутрішні пояси укріплення, які оточували плато па, де стояли своєрідні маорійські будівлі та щось із сорок симетрично розміщених хижок.

Полонені вжахнулись, побачивши на палях мертві голови, що “прикрашали” кілля другого поясу. Леді Гелена й Мері Грант відвернули очі, більше з огиди, ніж страху. Ці голови належали забитим у боях ворожим воєначальникам.

Житло Каї-Куму випиталось серед інших менш показних хижок в глибині на перед чималим майданчиком, що його європейці могли б назвати “військовий плац”. Стіни житла споруджено з кілків, законопачених і переплетених гіллям, і оббито всередині матами з форміуму. Оселя сягала двадцяти футів завдовжки, п’ятнадцяти завширшки й десяти заввишки, одним словом, містила три тисячі кубічних футів, — цілком достатньо для новозеландського ватажка.

Ця споруда мала один лише отвір, завішаний щільною матою, що Правила за двері. Виступ даху над війстям мав заглибину на стік дощової води. Житло прикрашали вирізьблені на кінцях кроков фігури, а на його чільній стіні зір відвідувачів тішили зображення листя, символічних фігур і страховищ, гіллясті візерунки — чудернацьке й хаотичне плетиво, витесане різцем тубільних орнаментистів.

Всередині житла глиняна долівка піднімалась над землею вище на півфута. Очеретяні мати й матраци з сухої папороті, вкриті ряднинками з довгого гнучкого листя “тіфи”, правили за ліжка. Яма, викладена камінням, заступала піч, і дірка в покрівлі — комин. Коли дим надто густішав, то врешті виходив через цей отвір, залишаючи на стінах грубий шар кіптяви. Поруч з ватажковою оселею стояли комори, де зберігались запаси Каї-Куму — його врожаї форміуму, картоплі, таро [92] Таро — трав’яниста рослина, її кореневища багаті на крохмаль. , їстівної папороті; поблизу також були зведені вогнища, де на розжареному камінні пекли й варили їжу. Оддалік, у тісних загородах, містилися свині й кози, нечисленні нащадки завезених сюди колись каштаном Куком свійських тварин. Навколо никали собаки, вишукуючи собі сякий-такий вбогий харч. Як видно, маорійці анітрохи не дбали про тварин, що їхнім м’ясом живилися.

Гленарван та його супутники обійняли все це єдиний поглядом. Очікуючи, коли ватажкові спаде на думку про них подбати, вони зупинились біля якоїсь порожньої халупи, де на них посипались прокльони й лайка старих жінок, що зібралися цілим натовпом. Ці гарпії [93] Гарпії — в грецькій міфології крилаті страховиська із жіночими обличчями, пазурами на руках і ногах, демони бурі й смерті. оточили полонених, вимахували кулаками, горлали, погрожували. Кілька англійських слів, котрі вихопилися їм з товстих губ, яснй доводили, що вони вимагають негайної помсти.

Серед цього виття й погроз леді Гелена зовні трималася спокійно, виявляючи мужність, якої, проте, не відчувала в серці. Ця відважна жінка, щоб не стурбувати ще більше свого чоловіка, героїчним зусиллям затамувала свій страх. Бідолашна Мері мало не знепритомніла, і Джон Манглс підтримував дівчину, ладний, захищаючи її, віддати життя, їхні супутники по-різному ставились до зливи прокльонів: одні байдуже, як майор, інші дратувались, ледве стримуючи себе, як Паганель.

Гленарван, бажаючи порятувати дружину від нападу цих старих мегер, підійшов до Каї-Куму й сказав, указуючи на огидливу юрбу:

— Прожени їх.

Маорійський ватажок пильно глянув на свого бранця й нічого не сказав, але, повернувшись до галасливої орди, знаком примусив жінок замовкнути. Гленарван нахилив голову на знак подяки й неквапливо повернувся до своїх.

На майдані вже зібралося близько сотні новозеландців, між ними були й старі, й літні люди, і юнаки. Одні, похмурі але спокійні, очікували розпоряджень Каї-Куму, інші бурхливо виявляли своє нестерпне горе: вони вболівали за своїми родичами й друзями; що загинули в останніх боях.

Серед тих маорійських ватажків, які повстали на заклик Вільяма Томсона, Каї-Куму єдиний повернувся до берегів рідного озера й перший сповістив плем’я. про поразку наці ональнего повстання на рівнинах долішньої Ваїкато. З двохсот воїнів, які пішли під його рукою захищати рідну землю, повернулось лише п’ятдесят. Правда, дехто з цього війська потрапив у полон до загарбників, та скільки ж було тих, що полягли на полі битви й вже ніколи не побачать землі своїх пращурів!