Жюль Верн - Діти капітана Гранта

До 1816 року про Нову Зеландію ніхто не згадував. Аж у цьому році Томпсон, 1817 — Ніколз, а 1819 — Марсден побували в різних місцях новозеландських островів;

1820 року Річард Крюйз, капітан вісімдесят четвертого піхотного полку, прожив там десять місяців’і збагатив науку серйозними дослідженнями про звичаї тубільців.

1824 року Дюперей, капітан корабля “Кокіль”, простояв у бухті Островів п’ятнадцять днів і не міг нахвалитися приязню тубільців.

Після нього, 1827 року, англійське китоловне судно “Меркурій” змушене було боронитися від нападу новозеландців, а капітана Діллона того ж таки року двічі приймали там дуже гостинно.

В березні 1827 року командир судна “Астролябія”, славетний Дюмон-Дюрвіль, кілька день перебув серед новозеландців беззбройний, не зазнавши жодної шкоди. Він обмінювався з тубільцями подарунками, слухав їхніх пісень і навчав своїх, спав у їхніх хижках і вільно провадив свої цікаві топографічні роботи, яким треба завдячувати появою досконалих мап, таких потрібних морському флотові.

Проте наступного року англійський бриг “Гоус” під командою Джона Джемса, проминувши бухту Островів, попрямував до Східного мису, де ледь не загинув через підступного ватажка Енараро. Багатьох Джемсових супутників спіткала тут жахлива смерть.

З цих суперечливих свідчень про лагідність та про варварство новозеландців можна дійти висновку: їхня жорстокість найчастіше була відповіддю на репресії європейців. Дружнє чи вороже ставлення тубільців залежало від доброї чи злої вдачі капітанів. Безперечно, з боку тубільців траплялись і нічим не спровоковані напади, але здебільше вони металися європейцям; на жаль, іноді зазнавали помсти цілком безневинні.

Після Дюрвіля етнографію Нової Зеландії збагатив сміливий дослідник, котрий разів з двадцять об’їхав навколо світу, мандрівець і бурлака від науки — англійський учений Ерл. Він відвідав незнані місця обох островів і не мав нагоди скаржитись на тубільців, але не раз був свідком людожерства. Новозеландці по-звірячому пожирали одні одних.

Ці самі сцени бачив і капітан Лаплас, коли 1831 року стояв у бухті Островів. Тепер сутички між племенами стали багато небезпечнішими, бо дикуни напрочуд швидко опанували науку вогнепальної зброї. Таким чином колись квітучі й густо заселені місцевості Іка-на-Мауї перетворилися на справжні пустелі. Зникли цілі племена, як зникають отари овець, що їх вирізали й поїли.

Місіонери марно намагалися приборкати ці кровожерні інстинкти. Починаючи з 1808 року Церковне товариство місіонерів надсилало своїх найспритніших агентів — таке ім’я їм найкраще пасує — в головні селища північних островів. Але варварство новозеландців змусило їх утриматися від організації там своїх місій. Лишень 1814 року Марсден, котрий опікувався Дуа-Тара, Голл і Кінг висіли в бухті Островів і придбали у тубільних ватажків ділянку землі на двісті акрів за дванадцять залізних сокир. Тут засновано місцевий центр англіканської місії Церковного товариства.

Початок був важкий. Та зрештою тубільці стали поважати місіонерів. Вони приймали їхні піклування, їхнє вчення. Жорстокість дикунів подекуди пом’якшала. В цих кровожерних серцях іноді прокидалось почуття вдячності. Трапилось навіть у 1821 році, що новозеландці захищали своїх місіонерів проти брутальних матросів, які глузували з них і грубо їм погрожували.

Отже місії потроху розцвіли, всупереч тому, що в країні було повно каторжників — утікачів з порту Джексона, які деморалізували населення. 1831 року “Газета євангелічних місій” відзначила заснування двох таких установ, одної в Кіді-Кіді, на березі протоки, яка впадала в море поблизу бухти Островів, другої в Паї-Гія, на річці Кава-Кава. Обернені в християнську віру тубільці побудували дороги під керівництвом місіонерів, прокладали шляхи крізь первісні ліси, перекинули містки через бурхливі потоки.

Але між племенами весь час точилися криваві суперечки. Новозеландці не були схожі на сумирних австралійців, котрі відступали перед навалою європейців; вони опиралися, боронилися, вони ненавиділи загарбників, і непогамовна лють змушувала їх нині кидатися на запеклих ворогів — англійських емігрантів. Майбутнє цих двох великих островів доля визначить у найближчий час: або негайне приєднання до цивілізації, або варварство довіку, і це вирішить зброя. Отож Паганель гарячково воскрешав у своїй пам’яті історію Нової Зеландії. Але ніщо в цій історії не дозволяло назвати континентом країну, яка складалася з двох островів, і коли певні слова в документах збуджували уяву вченого, то два склади — “контин” — _ вперто перешкоджали йому знайти нове їх тлумачення.