Жюль Верн - Діти капітана Гранта

Тепер маєток Патерсонів перевершував його і за розмірами і за своїми виробничими наслідками. Молоді власники були водночас скотарі й хлібороби. Вони керували своїм величезним хазяйством дуже вправно і з великим завзяттям, а це трапляється лише зрідка.

Їхній маєток розкинувся далеко від великих міст, серед пустельних рівнин округи Муррей, між 146°48? і 147°, обіймаючи площу завширшки й завдовжки в п’ять льє, котра лежить між Буффало-Ренгс і підніжжям гори Готтем. В двох північних кутах цього велетенського прямокутника здіймаються ліворуч гора Абердеен, праворуч — верховини Гью-Барвен. Не бракувало тут і чарівних звивистих річок, завдяки численним допливам Овенс-Рівер, що вливала на півночі свої води в річище Муррею.

В господарстві успішно розвивались поруч скотарство й хліборобство. На десяти тисячах акрів старанно обробленої землі збирали багаті врожаї тубільних і завезених сюди рослин, а на свіжозелених пасовищах відгодовувалась сила худоби. Тому продукція Готтему на ринках Каслмейна і Мельбурна цінувалась вище, ніж будь-яка інша.

Щойно Мішель і Сенді Патерсони розповіли про останні деталі своєї, господарчої діяльності, як у кінці казуаринової алеї показався будинок.

Це була чарівна будівля з дерева й цегли, напівсхована між густими емерофілісами. Зграбною формою вона скидалась на швейцарські будиночки-шале, а завішана китайськими ліхтариками веранда, що огинала її навкруг, нагадувала галереї античних споруд. Барвисті полотняні запони на вікнах здавались сплетеними з квітів. Годі й уявити собі щось затишніше, знадливіше для очей і разом з тим вигідніше для житла. На доріжках і в гущині дерев, які купами розкинулись навколо, височіли бронзові канделябри, підносячи вгору чепурні ліхтарі. Коли сутінки густішали, парк освітлювався білим світлом газу від газометра, захованого в альтанці з акацій і деревуватої папороті.

Поблизу ніде не було видно службових приміщень, ані повітки, ані стайні — нічого, що вказувало б на сільськогосподарське виробництво. Всі ці будівлі зведено за чверть милі далі, в глибині невеликої долинки, де виросло справжнє селище — понад двадцять хатин і будиночків. Електричні дроти з’єднували селище з будинком господарів, забезпечуючи моментальне телеграфне сполучення, і їхня затишна оселя, віддалена в такий спосіб від будь-якого шуму, здавалась загубленою серед густих гаїв екзотичних рослин.

Казуаринова алея вивела подорожніх до перекинутого над гомінливою річечкою залізного мережаного місточка, який сполучав парк з головним будинком. Назустріч їм вийшов поважний з вигляду управитель. Двері широко розчинились, і гості увійшли до пишних покоїв, що ховалися під цією оболонкою з цегли та квітів.

Розкіш, витвір багатства і художнього смаку повстали перед їхніми очима.

З передпокою, де за прикраси правили добірні речі, належні до верхової їзди й мисливства, двері вели до вітальні, просторої кімнати на п’ять вікон. Тут стояв рояль з старовинними й новітніми партитурами на ньому, мольберти з незакінченими полотнами, цоколі з мармуровими статуями, по стінах висіло кілька картин фламандських майстрів поруч з вишитими на гобеленах міфологічними сценами. Ноги тонули в пухнастих, наче м’яка трава, килимах, зі стелі звисала старовинна люстра. Повсюди — коштовні порцелянові вироби, вишукані дрібнички, безліч дорогого непотребу, що якось дивно було бачити в цьому австралійському домі. Тут зібрали все, аби розігнати нудьгу добровільних вигнанців, навернути думку до Європи, до усталених навичок. Здавалось, це вітальня якогось аристократичного палацу в Англії чи Франції.

З вікон, просочуючись крізь тонку тканину, лилося розсіяне світло, пом’якшене ще й затінком, котрий панував на веранді. Леді Гелена підійшла до вікна й зачарувалася краєвидом. Будинок горував над широкою долиною, що простяглась на схід аж до гірських відножин. Ліси й луки, пречудові галявини, примхливо розкинуті тут і там, мальовничі пагорки вдалині — все це створювало картину небаченої краси. З нею не міг зрівнятися жоден куточок на землі, навіть уславлена Райська долина в Телемарку на норвезькому кордоні.

Ця велична панорама, наче посмугована широкими пасмами світла й тіні, щогодини мінялась під вигадливими сонячними променями.

Тим часом Сенді Патерсон дав розпорядження зготувати сніданок, і за чверть години гості сіли до розкішного столу. Страви й вина були бездоганні, але найприємнішим серед цього вишуканого достатку видалась мандрівникам щира гостинність молодих господарів, щасливих приймати й частувати їх у своїй оселі.