Ростислав Самбук - Щаслива зірка полковника Кладо

— Виїжджаю.

Пауль звернув до вулиці, що виходила на автостраду Берлін — Бреслау. Проїхавши кілька кілометрів, звернув на бічне порожне шосе й загальмував на узбіччі, вимкнувши підфарники. Сидів і чекав, спостерігаючи за шосе в дзеркальце заднього огляду. Повз нього промчали кілька вантажних машин, проїхав велосипедист, нечутно ковзнула асфальтом легкова машина. Нарешті якесь шосте відчуття підказало Паулеві, що наближається «полковник». Вихилився з вікна.

«Мерседес» їхав повільно, кілометрів тридцять на годину. «Полковник» не зупинився, лише на мить вимкнув фари й відразу знову засвітив.

Пауль почекав кілька хвилин — перевірив, чи не стежить хтось за «полковником». Нікого, лише проїхав назустріч ваговіз і зник за поворотом.

Через два кілометри Пауль звернув на бруківку й побачив у кущах «мерседес». Поставив свою машину поруч, потиснув руку «полковникові».

— Тоді я не зміг ні подзвонити, ні в який інший спосіб попередити вас.

— Я так і зрозумів — щось трапилось.

— Випадок, дурний випадок… — Мертенсові не хотілося розповідати про історію з монетою. Перевів розмову на інше: — Я привіз новий шифр. Особисті контакти скасовано. Тайники теж. Тільки радіозв'язок.

— Причина таких крайніх заходів?

— Гестапо наступає нам на п'яти.

— Невже так серйозно?

— Далі нікуди! Тримайте… — віддав кодову книгу. — На все добре, оберст, нехай вам щастить!

«Мерседес» рушив, їхня зустріч не тривала й трьох хвилин. Пауль умостився на сидінні, дивився на дорогу й не відчував полегшення, хоча, нарешті, виконав одне з найнебезпечніших своїх завдань.

Зітхнув і увімкнув мотора. За півтори години відходив поїзд на Мюнхен, і він мав потрапити на нього. Як буде все гаразд, звідти його знову перекинуть за кордон.

Вранці, трохи прочумавшись, Макс Лаффе визирнув у вікно й не побачив автомобіля, залишеного під котеджем. Поспіхом одягнувшись, розбуркав Адельгейду.

— Де Пауль? — запитав.

Жінка сонно закліпала очима. Макс вискочив до передпокою — нема ані шинелі, ані пістолета.

Отже…

Що він знає про Пауля Мертенса? Знайомство в ресторані… Правда, той був свій у компанії офіцерів організації Тодта, і це вже багато про що свідчило. Потім ще кілька ресторанних зустрічей, нарешті, після тривалої перерви, пиятика в домі фрау Ленбах.

Лаффе подумав, що буде, коли Мертенс виявиться не тим, кого вдає, і його заарештують? Він, звісно, не мовчатиме й розповість, з ким зустрічався. Волосся в Макса стало дибом — зважився сам подзвонити в гестапо, щоб у разі чого хоч трохи реабілітуватися.

Правда, якщо Мертенс шпигун, йому, Максові Лаффе, все одно не подарують — а гестапо, може, не знає цього й ніколи не знатиме. Але ж Мертенс викрав його автомобіль і зброю… Нарешті, махнувши на все рукою, Лаффе зняв трубку й подзвонив одному знайомому на Принц-Альбрехтштрасе.

Вислухавши Лаффе, той поцікавився адресою фрау Ленбах і номером телефону. Обіцяв скоро подзвонити, проте не минуло й півгодини, як до котеджу під'їхали дві машини. Стривожена Адельгейда, з якою Макс устиг поділитися своїми підозрами, відчинила гестапівцям. В одну машину посадили Лаффе, до другої — Адельгейду з Євою й відвезли на Принц-Альбрехтштрасе. Не кажучи жодного слова, Лаффе провели до кімнати, де за великим столом з кількома телефонними апаратами сиділа людина у формі штандартенфюрера СС.

Штандартенфюрер зміряв Лаффе байдужим поглядом. То була лиховісна байдужість, і гауптман відчув, як йому перехоплює подих. Але слова штандартенфюрера остаточно приголомшили його:

— Вас хоче бачити групенфюрер СС Мюллер. Почекайте, я доповім.

Лаффе безпорадно озирнувся на агентів, що привезли його сюди й стовбичили за плечима. Адже Мюллер, сам Мюллер!

Штандартенфюрер розчинив двері, гестапівці підштовхнули гауптмана, і той переступив поріг. Кабінет видався йому довгим-предовгим, і він, зібравши всі сили, подолав цю відстань, притиснувши руки до боків, мало не церемоніальним кроком. Виструнчився й викинув руку вперед.

— Хайль Гітлер!

— Сідайте, — показав Мюллер на стілець. Вже те, що цей недолугий гауптман промаршував його кабінетом, як плацом, сподобалося йому — отже, знає дисципліну і вміє поважати начальство. Але він випустив з рук чужоземного агента, виявив злочинну недбалість, мало не зрадив. За це не уникнути б йому арешту, тюрми Моабіт і ганебної смерті на пласі, якби…

І групенфюрер запитав байдужим голосом, подолавши хвилю роздратування, що підступила до горла: