Ростислав Самбук - Щаслива зірка полковника Кладо

Подолавши, не відчув полегкості. Сів до автобуса, хоч і знав, що автобусні лінії контролює поліція. Але не мав іншого порятунку, мусив якомога швидше залишити цей район і дістатися до конспіративної квартири. Звідти подзвонити Канові…

Беккенбауер сидів, втупившись у яскраву обкладинку якогось журналу. Думав: спритний цей тип Дюбюель, з нього можна буде зробити непоганого агента гестапо. Шпигун-двійник — це завжди цінувалося й цінується.

Але чому не повертається Дюбюель?

Зародилася невиразна підозра — поглянув на годинника. П'ять хвилин… Либонь, міг уже давно домовитись.

Беккенбауер штовхнув двері, важко ступаючи, пройшов до провізорської. Назустріч йому підвівся чоловік у білому халаті, запитально звів на нього очі.

— Де Дюбюель? — вереснув штандартенфюрер.

Чоловік знизав плечима.

— Гестапо! — мовив Беккенбауер. Чоловік злякано відступив, але штандартенфюрер зупинив його владним жестом. — Тут є вихід у двір?

— Так… прошу вас… із коридора… — заметушився чоловік.

Лише тепер Беккенбауер вгадав про ще одні двері в коридорі. З невластивою для огрузькуватих людей спритністю вискочив з кімнати, збіг у двір. Повз браму прошкували вулицею пішоходи, Беккенбауер мало не збив одного з них — грюкнув вхідними дверима аптеки, закричав Крейцбергові:

— Де тут телефон? Негайно оголошуйте розшук! Цьому типові вдалося втекти!

Крейцберг сполотнів.

— Як так?.. — перепитав, та відразу зрозумівши, ринувся за стойку.

Крейцберг крутив диск, а Беккенбауер дивився на його спритні пальці й думав, як дзвонитиме сьогодні Мюллерові. Нараз відчув полегкість, неймовірно, але факт залишався фактом: голова більше не боліла, відпустило…

… Мюллер, вислухавши доповідь Беккенбауера, кілька секунд помовчав.

— Ви бовдур, штандартенфюрер, — мовив нарешті.

Беккенбауер мовчав, знаючи, що все одно не знайде слів на своє виправдання.

— Так, бовдур, — вів далі Мюллер, розпалюючись, — і кар'єрі вашій кінець.

— Але ж, — знайшов рятівний поплавець Беккенбауер, — здається, ви доповіли про цього Дюбюеля Кальтенбруннерові, а той — рейхсфюреру. Уявляєте, який буде скандал, коли вони дізнаються, що Дюбюель зник!

— І все ж колись я вам пригадаю це, штандартенфюрер…

Мюллер кинув трубку, а Беккенбауер витер спітніле обличчя. Втеча Дюбюеля — прорахунок не лише персонально його, щтандартенфюрера Беккенбауера, а й усього гестапо. Гіммлер так і розцінив би це, тож Мюллер, безперечно, замне цю історію. Можливо, він відкличе його з Парижа, але не відразу, і слід використати цей час для ліквідації російських радистів. Отже, Кан…

Спіймати його важко, але на світі нема нічого неможливого.

З привокзальної площі Дюбюель подзвонив «полковникові» і з'ясував, що той у від'їзді й повернеться лише пізно ввечері або навіть уночі. Про всяк випадок Дюбюель набрав і домашній номер, але телефон не відповідав.

Дюбюель повісив трубку і вийшов на площу. Такого він не сподівався — до вечора треба було десь перебути, можливо, навіть і цілу ніч, а де? Про готель чи пансіон не може бути й мови, і так щастя, що гестапо досі не схопило його.

Але що робити тепер?

Дюбюель зітхнув. Не мав іншої ради, мусив їхати до Адельгейди.

До неї його затяг колись гауптман Макс Лаффе, який служив у офіцерському училищі. Вони познайомилися під час бенкету — його давав Мертенс офіцерам організації Тодта. Лаффе сидів за сусіднім столиком, Мертенс перемовився з ним кількома словами і зрозумівши, що гауптман може знадобитися йому, запросив до своєї компанії. Знайомство виявилося корисним: вони зустрічалися ще кілька разів без свідків, і Лаффе розповів своєму новому приятелеві багато цікавого про підготовку офіцерів і комплектування резервних дивізій. Одного разу, коли вони були напідпитку, Лаффе затяг Дюбюеля до Адельгейди. Фрау Ленбах, пояснив, жінка без упереджень, чоловік її загинув ще у тридцять дев'ятому в Польщі, а що має діяти вдова? До речі, натякнув, у Адельгейди є гарні подруги…Вони провели тоді у фрау Ленбах цілий вечір, і Адельгейда, дізнавшись, що її новий знайомий — багатий комерсант, одразу перекинулася від Макса до Дюбюеля. Лаффе наміть трохи образився, але не дуже: був чоловік компанійський, до того ж знав, що подруги в Адельгейди не гірші…

З вокзалу до Шарлоттенбурга Дюбюель доїхав трамваєм. Старий вагон трусило на стиках рейок, він рипів і кректав, немов міг розсипатись на першому-ліпшому повороті, та все ж довіз Дюбюеля до потрібної зупинки. Тут, на околиці міста, багатоповерхові сірі споруди поступилися місцем котеджам з невеличкими садочками чи просто газонами між тротуарами й будинками.