Ростислав Самбук - Щаслива зірка полковника Кладо

Дюбюель вийшов у центрі міста й перевірив, чи не стежать за ним. Забрав у готелі валізу й поїхав на вокзал.

Отже, нема ще одної рації, і він ніколи більше не побачить Клода Тюрбіго…

Але ж чи встиг Клод дати сигнал про небезпеку?

У тому, що Тюрбіго не скаже жодного слова, Дюбюель був переконаний. Подумав: «Як це добре — бути впевненим у товаришеві!»

І все ж провал Клода Тюрбіго ставив перед Дюбюелем проблеми, які важко було розв'язати. Головне — код. Чи встиг Тюрбіго знищити кодову книгу? Зрештою, це не мало істотного значення, однак цим кодом користуватися вже не можна. Але цього не знає Коломб, він виходить у ефір двічі на тиждень, іноді й частіше, і післязавтра чи трохи пізніше абверівські дешифрувальники прочитають його чергову радіограму й розшифрують попередні повідомлення. В абвері та СД одразу зрозуміють, що інформація надходить з ОКВ.

Що ж, півроку тому, перекидаючи із Швейцарії до Брюсселя Клода Тюрбіго, вони припустилися похибки — Тюрбіго мусив мати окремий код. Правда, тоді у них не було його, але вже місяць тому Центр переправив їм нові кодові книги.

На брюссельському вокзалі Жан Дюбюель написав листа в Женеву. Всього кілька рядків: вітав якогось Анрі з днем народження і повідомляв, що справи фірми в Брюсселі йдуть не вельми добре. Марку на конверті приліпив ліворуч у самому куточку над адресою — це й був сигнал, що треба тимчасово припинити весь радіозв'язок.

Шеф імперського гестапо групенфюрер СС Генріх Мюллер, ознайомившись лише з кількома телеграмами, надісланими в Москву з Бельгії та Швейцарії, подзвонив начальникові шостого відділу СД бригадефюреру СС Вальтеру Шелленбергу.

— Чи знайдеться у вас кілька хвилин для цікавої розмови? — промуркотів у трубку.

— Ви ж знаєте, для розмови з вами я завжди знайду час. Крім того, нецікавих розмов у нас із вами, дорогий Генріху, поки що не було.

Мюллер завважив у цій репліці якийсь небажаний підтекст, але докопуватися до істинного сенсу сказаного не хотілося. Зараз він утре носа цьому зарозумілому вискочневі.

— То я чекаю на вас, — буркнув і поклав трубку.

Шелленберг з'явився скоро. У сірому костюмі, який підкреслював усі достоїнства його статури, у сорочці з модним комірцем і краватці від найкращого паризького майстра.

Мюллер зміряв бригадефюрера осудливим поглядом. Піжонство Шелленберга іноді навіть дратувало його. Може, тому, що сам він рідко коли носив цивільні костюми, а може, й тому, що взагалі був певний: ознакою справжнього мужчини є мундир. Інша річ, який, — чорний, коричневий чи звичайний армійський, а все ж мундир. Він дисциплінує і водночас визначає вартість людини. Щоправда, до часу Мюллер не афішував цих думок, знаючи закоханість фюрера у фраки. Ніхто й не здогадувався, що він вважає цю закоханість дивацтвом, а втім, Мюллер прощав це фюрерові: великим людям завжди властиві дивацтва…

Групенфюрер присунув до Шелленберга кілька розшифрованих радіограм. Бригадефюрер швидко пробіг очима першу, недбало кинув на стіл.

— А-а… ось ви про що… — мовив підкреслено зневажливо. — Я прочитав їх учора ввечері.

Шия в Мюллера налилася кров'ю: цей пройда знову випередив його. Цікаво, чи встиг він щось доповісти рейхсфюреру? Але просто запитати про це не годилося. Почав невизначено:

— І що ви думаєте про цих близнят? — Шелленберг дивився на нього нерозуміюче, і Мюллер пояснив: — Швейцаро-бельгійських… Ми взяли одного, і це великий успіх!

— А рації в Парижі?

— Там Ланвіц, а в Ланвіца я вірю.

— Усі ми віримо в Ланвіца і в самого пана сатану, але ж скільки можна морочитися з тими раціями?!

— У Ланвіца найкращі спеціалісти…

— О-о! — неввічливо підняв пальця Шелленберг. — Зважаючи саме на це, рейхсфюрер вимагатиме, щоб ми ліквідували цих агентів протягом кількох тижнів.

— Мабуть, це нереально.

— А ви уявляєте, як розгнівається фюрер, коли ознайомиться з перехопленими повідомленнями росіян?

Мюллер уявив, як тупотітиме ногами Гітлер, як кидатиметься телеграмами, і мимоволі зіщулився. А з цього Шелленберга, як з гуски вода. Щоправда, він завжди може послатися на те, що «команда Ланвіца» підпорядкована безпосередньо гестапо і що в ній працюють переважно люди Канаріса. Адже 621-ша рота радіонагляду — дітище абверу. Та все ж хто відповідає в СД за зарубіжну розвідку й контррозвідку? Начальник шостого відділу Вальтер Шелленберг, і цього разу йому не викрутитись.

Але до чого веде бригадефюрер?

— Ви хочете сказати, Вальтер, — почав обережно, — що ми повинні зажадати від Ланвіца конкретних термінів ліквідації російських радистів?