Юрий Дольд-Михайлик - І один у полі воїн

Бертгольд здивовано і з цікавістю глянув на Генріха. Той спокійно витримав його погляд.

— Для чого ти це зробив?

— Я її кілька разів перевіряв і переконаний: дівчина ні в чому не винна. Я не хотів, щоб Лемке закатував її в гестапо, бо сам запросив її перекладачкою, хоч вона й відмовлялася. Я дав їй слово офіцера, що гарантую безпеку, а слово своє я звик додержувати. Ось вам моя щира і відверта відповідь.

— А твій друг Матіні де?

— Вчора мене Лемке сповістив, що він у госпіталі партизанів працює лікарем.

— А твій другий приятель, Лютц? Де він?

— Вчора втік до Швейцарії.

— І ти обом їм допомагав?

— Лютцові допоміг, у мене відносно нього є деякі плани — адже ми умовились з ним зустрітися в Швейцарії. А щодо Матіні, то я навіть не знав про його наміри. До речі, у мене десь у шухляді лежить лист, якого він мені залишив, тікаючи. Можете з ним ознайомитись, і ви побачите, що Матіні… Ось зараз я вам його знайду…

Бертгольд спинив його роздратованим жестом:

— Мені зараз не до цього! Ти знаєш, що Лемке ставить питання про твій арешт і допит?

— Я міг цього чекати, я вам уже казав, які між нами склалися відносини. Але я завжди сподівався, що без вашої санкції він не насмілиться цього зробити.

— Ти вважаєш, що я буду приховувати твої глупства, навіть злочини? Я, Вільгельм Бертгольд!

— Ні, я розраховував на те, що ви людина більш широкого світогляду, ніж цей Лемке, який далі свого носа нічого не бачить, а до узагальнень взагалі нездатний.

— Облиш цього Лемке! Він відповідає за свої дії, а ти за свої. І для філософських мудрувань у мене зараз немає часу. Поговоримо про більш конкретні речі. Отже, ти знав, що Лемке збирається тебе заарештувати, і, сподіваючись на моє втручання, спокійнісінько чекав…

— Коли б він спробував це зробити, я б розрядив свій пістолет у нього і в тих, що з ним прийшли б. Стріляти я вмію, ви це знаєте, — про всяк випадок вирішив нагадати Генріх.

— Що-о? Опір владі?

— Ви знаєте, що ніякої влади вже не існує, майн фатер! Є розрізнені групи озброєних людей…

— Ми знов ухиляємося від теми, єдиної, яка мене зараз цікавить. Навіщо ти сприяв втечі перекладачки, Лютца, закривав очі на підозрілу поведінку Матіні? — В голосі Бертгольда зазвучали зловісні нотки, яких досі Генріх не чув, але про наявність яких здогадувався.

— Перш ніж вам відповісти, мені знову доведеться вдатися до тих, як ви кажете — «філософських міркувань», проти яких ви так гостро заперечуєте. Бо, можливо, вони стануть і відповіддю на ваше запитання. Ви дозволите?

— Тільки, прошу, коротше!

— Ми з вами, майн фатер, як і всі патріоти фатерланду, зараз маємо думати не про сьогоднішній день, а про день завтрашній — про день помсти за поразку, якої наш народ вдруге зазнав протягом цього богом проклятого двадцятого віку. Нам треба мати друзів на майбутнє. Ми з вами наробили надто багато злочинів у Європі, і хай хоч крапля добра переконає світ, що в Німеччині є порядні люди… Що з того, що Лемке розстріляв би чи закатував ще трьох людей? Це зупинило б гуркіт радянських «катюш» у Берліні? Чи відсунуло б Східний фронт знову на берег Волги?

Генріх відчував, що запал заводить його надто далеко, але не міг уже себе стримати.

Бертгольд з непроникним виглядом дивився на свого майбутнього зятя. З кожним словом Генріха в його серці накипала все більша лють. Романтичний дурень, зухвалий хлопчисько, що своєю дурістю мало не згубив усі його плани! О, коли б не ті два мільйони, що лежать у Швейцарському банку, він би показав цьому слюнтяєві! Але гроші покладені на ім’я фон Гольдрінга, отже, треба рятувати його, замість пустити йому кулю в лоба… Без цих двох мільйонів Бертгольду не обійтися, особливо тепер — адже своїх заощаджень з Німецького банку йому вирвати не пощастило.

— Коли ти збирався тікати? — похмуро запитав Бертгольд, ніби не чув всього сказаного щойно Генріхом.

— Сьогодні вночі.

— Куди саме?

— Ми ж з вами умовились: до Швейцарії, до Лорхен.

— Чекова книжка при тобі?

— Я її надіслав на схов до Швейцарського банку. Ось квитанція.

— А ти не боїшся, що нею може скористатися хтось інший?

— О, ні! Адже, крім чека, треба знати й умовні позначки. Крім того, в банку зберігаються відтиски пальців кожного вкладника. Про оригінал підпису я не кажу — підпис можна підробити…

Генріх пильно глянув на Бертгольда, перевіряючи, яке враження справляють його слова.

— Завтра вдосвіта ми разом виїдемо до Швейцарії!