Гнат Хоткевич - Авірон. Довбуш. Оповідання

Радзивілл ще глибше уклонився.

Осінній сумерк западав щораз глибше. Річі губили контури і спускалися кудись вниз. Ставало тихо.

Хлопчик вніс свічі, але король крикнув на нього, аби забирався пріч разом зі своїми свічами, а сам знов почав ходити, не зважуючися вести бесіду далі.

— Я от що хотів спитати… Більша часть дібр шановного пана маршалка походить, як відомо, не з одідичення по предках, а з дарів довголітньої ласки покійного мого брата і хіба частиною з прикупна. Оскільки ж кревні Казановського мають право претензій до маєтку маршалка? Мені здається, жодного права не мають… Мені здається, чоловік в такім положенні, як Казановський, може зробити зі своїм маєтком що хоче… Буквально що хоче…

— Цілком слушно, ваша королівська моць. Маршалок може записати своє добро буквально кому хоче, але… Але ж треба записати, а пан Казановський лежить без руху. Значить, пропало. Як ще знайдеться писаний тестамент, то добре, — станеться бодай після волі покійного. А як ні — розшарпають великанську фортуну всі, кому тільки не лінь буде протягти руку і довести якесь покревенство з паном маршалком.

Помимо того, що майже зовсім уже не було нічого видно, Радзивілл чув яскраво, що схвилювання короля досягає найвищої гостроти. Чув се і підсипав олію.

— А тестамента, певно, нема, бо про обляти я щось не чув. Пан маршалок хоч і в підошлім віку був чоловік, а не гадав, здається, борзо умирати…

— А якби… якби був усний тестамент?..

— Коби ж то він був.

— І був би правосильний?

— Потвердження його залежало би в данім випадку виключно від вашої королівської мосці. Коли ваша королівська мосць узнаєте такий тестамент правосильним — він стає під оборону закону.

Ян-Казимир положив Радзивіллові руку на плече. Рука дрижала.

— Пане канцлере… Тепер вакує економія Кобринська… Добре стоїть… В пару тисяч — правда? Я би хотів запевнити пана канцлера, що він сю економію вже може вважати своєю…

Ще глибше поклонився Радзивілл. Ся економія дійсно був ласий шматок. Ще лиш не міг догадатися — під що так підлазить король. Але як би там не було, постановив користати з хвилі.

— А кому, коли насмію запитати, ваша королівська мосць рішили дати маршалківство надворне?

— Але ж княже! Ще ж Казановський жиє!

— Я не о короннім маршалківстві, а о литовськім.

— А… Прошу вибачити. У мене сейм все в голові перевернув. Я, по правді сказати, ще не рішив. А кому би жичив то віддати пан канцлер?

Радзивілл усміхнувся у тьмі. Клювало.

— Преці ж я не роздаю урядів. То вашої королівської мосці воля.

Замалим не крикнув Ян-Казимир: «Княже, пощо між нами комедії!» — але здержався. Се вже хіба би був більший цинізм, як у Радзивілла. І тому, прийнявши солодкавий тон, король сказав:

— Я не потребую о тім нагадувань, лише хотів би засягнути поради пана канцлера, як досвідченого в ділах державних мужа, з одної сторони, і яко найліпше ознайомленого з литовськими стосунками, з другої. Преці ж князь дуже добре розуміє, що я не хотів би своїми невдалими комбінаціями викликати хоч дрібку незадоволень серед панів оптиматів Великого княжества Литовського.

— А писарство?

— А писарство нехай переходить на пана Обуховича.

— Добре, завтра розділю ваканси подлуг того, як собі жичить пан канцлер. А взамін прошу також о услузі. Князь розуміє, що мені дуже не хотіло би ся… Впрочім… Я попросту боюся того рода спорів. Казановських так багато… Всі вони добрі люде, але ж бо ся родина вже почала хилитися до упадку. От лише брат мій підтримав пана Адама на поверхні державного життя. Тепер, коли направду тестаменту не знайдеться, скільки рук простягнеться по ласу спадщину! А се з усіх боків зле. Пропаде, розпорошившися, велика фортуна і нікого не урятує. Я хотів би… мені би ся здавало, що… ліпше якби маєток позістав цілим.

— Тобто як? Я не розумію.

— Нехай би Казановський записав його комусь одному… Одній особі…

— Але як же то можна? Він же лежить як труп.

— А усний тестамент? Усний…

— Та-бо він і усного зложити не годен. Мовчить, ну, кажу ж, мовчить.

— Може, він лише голосно не може говорити, а якби так… нахилити близько вухо, то, може би, можна учути…

Тепер уже канцлер порозумів: король предлагав йому сфальшувати тестамент. Але на чию користь? Невже все правда, що передзвонювали про стосунок короля з Казановською…

Оба схвилювалися. Як-не-як, а річ пахнула досить сильно. Могли вийти порядні скандали. І то порядні скандали. Радзивілл напружено передумував. І відмовитися від Кобринської економії було жаль, але ж бо й справа не зовсім чиста. Постановив висвітлити: