Гнат Хоткевич - Авірон. Довбуш. Оповідання

Здесь есть возможность читать онлайн «Гнат Хоткевич - Авірон. Довбуш. Оповідання» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1990, ISBN: 1990, Издательство: Дніпро, Жанр: Прочие приключения, Исторические приключения, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Авірон. Довбуш. Оповідання: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Авірон. Довбуш. Оповідання»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Хоткевич Гнат Мартинович (1877–1938) — прозаїк і драматург, критик і перекладач, композитор і мистецтвознавець. У літературу ввійшов як автор новел та нарисів, оповідань та повістей з народного життя, а також героїко-революційної драми «Лихоліття».
У виданні вміщено кращі твори письменника на історичну тематику. Вперше повністю публікується широко відома читачеві повість «Довбуш», в якій реалістично зображено життя гуцулів у першій половині XVIII ст.
До видання ввійшли також оповідання, уривок з незавершеного роману «Берестечко» та повість «Авірон» за біблейським сюжетом.

Авірон. Довбуш. Оповідання — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Авірон. Довбуш. Оповідання», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Сиділи… На вежі Мар'яцькій тоскно прозвучав гейнал [39] У Кракові на дзвіниці одної з найбільших польських святинь (Kosciol' Marjacki) кожну годину з давніх-давен виходить трубач і на чотири сторони світу трубить hejnai". (Приміт. авт.). ,— і століття дихнули в тих звуках, і пронеслися, й упали у вічність — Ми були вірні собі,— почав він замогильним якимсь голосом. — До кінця витримали і… приговорили того студента до кари смерті через повішення… Я думав… я все ще сподівався, що добрий геній мого народу прокинеться, скаже своє слово добра й правди, — і от…

Нараз скочив.

— Ти!.. Ти, героїне польська! Чому ж ти не протестуєш проти своїх лаврів? Чому ж ти не кинеш своєї свободи в лице тим, хто тобі її дав ціною шибениці для твого брата? Чому ти не йдеш на площу й не кричиш: «Гей ви, земляки мої! Як це так, що за один і той же вчинок ви ставите одного на п'єдестал, а другого — тягнете на шибеницю? Як так, що ви маєте дві логіки, дві правди, два лиця? Покажіть же мені, яка ваша правда, яке ваше лице правдиве? Чи, може, обоє — брехливі?..»

Вона вся тремтіла. А він, як невмолимий Бог, кидав у неї свої перу ни й досягав самої глибини душі.

— Ти будеш жити, вчитися, балакати з приятелями, ходити до театру, а він, твій товариш, твій співпрацівник, твій супутник на шляху увільнення, — буде повішений… Розкошуй же! Тішся зі свого тріумфу! Живи свобідна в свобідній землі, серед свобідного, вдячного народу! Брешіть одне одному й оправдуйте одне одного. Народ — тебе, а ти — його. Але знай що хоч би ти вбила десять Скалонів, твій народ не перестане бути народом тиранів, доки сили тобі подібних не обернуться на лікування власних язв. Бо тиранія — то хвороба. Ви хочете лікувати від неї російський уряд, а самі болієте на неї хронічно.

— Що ж робити мені?.. — крикнула вона й заломила руки. Вже похитнулася її віра, заплямилася біла сукня Матері, і з-під намазаної на мадонну маски виглядало обличчя язикатої, брехливої лицемірки.

А він подивився й коротко сказав:

— Коли ти сама не знаєш, що робити, я тобі скажу. Але не зараз. Побачимо, що з ним зроблять.

Ніколи не чекала вона так газет, як з того дня. Навіть тоді, як читала про себе.

Засуд пішов на конфірмацію цісаря — тепер уже був не в польських руках.

Газетярські авгури ворожили на тельбухах, чи затвердить цісар приговір, чи ні? Якщо затвердить, — значить, ми ще сильні, значить, надовго ще за нами право гніту. Коли ж не затвердить, — значить, щось не так у державній машині, треба підмазувати, треба довідуватися, звідки вітер віє, і запобігати, й запобігати, й запобігати.

Цісар приговору не затвердив, кару смерті замінено двадцятьма літами в'язниці.

У той же день він прийшов.

— Двадцять літ в'язниці… Це значить — увійде він до неї молодим хлопцем, а вийде — зламаним сорокалітнім дідом. А ти за той час вийдеш заміж за російського екстерориста і в Кракові або в Женеві наплодиш малих терорищат.

— Чого ж ти нарешті хочеш від мене? — злобно затискуючи кулаки, спитала вона.

Довго дивився він на неї. Тепер вона витримувала погляд.

Роздільно, твердо, мов виковуючи кожне слово, він сказав нарешті:

— Піди… і зроби… те, що зробив він!

Вона зблідла.

— Як?.. Ти хочеш, щоб я… я?., полька?..

— Власне тому, що ти — полька. І власне тому, що це ти. Я б охоче зробив те сам, але в моїх руках цей чин був би ніщо, а в твоїх — о!.. В твоїх він може повернути нашу історію, може відбитися в національній психології, переставити уклад польського життя, змести зі світу одні партії й возвести на їх місце другі. О, ти не розумієш, ти сама не розумієш, яка сила знаходиться тепер у твоїх руках!.. Твій чин там, у Варшаві, то була забавка дитини в порівнянню з цим чином. Я не знаю в історії другого такого прикладу, коли б стільки ниток зіходилося в одних руках, і то жіночих. І хоч би я мав гинути, а я змушу, змушу тебе до того чину! Чуєш? Змушу!.. Бо я — подорожній. У великій пустині я знаходжу поклади дорогоцінних металів, котрі можуть збагатити всю націю.

Вона стояла без руху. Все це було вище од неї. Маленька лампа скупо освітлювала кімнатку, зі стін дивилися сліди тріумфів: сухі вінки, ленти якісь. Зовсім як у артистки провГінціального театру.

А він, тиран, бігав по хаті. Піймав погляд дівчини.

— Ага! На знаки свого геройства дивишся? По-твоєму, то було геройство? По-моєму — ні. Зрештою, все одно. А тільки жертва все була більшою геройства, бо геройство завжди гордить душу, а жертва — ні. Героїв чтять, навіть липових, а тих, що жертвують, можуть і оплювати. І я кличу тебе до жертви оце. І ти мусиш її принести! Мусиш!.. І принесеш!.. Принесеш!..

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Авірон. Довбуш. Оповідання»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Авірон. Довбуш. Оповідання» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Авірон. Довбуш. Оповідання»

Обсуждение, отзывы о книге «Авірон. Довбуш. Оповідання» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x