Гнат Хоткевич - Авірон. Довбуш. Оповідання

Прошу вас: я думаю, що й ви самі затягнулися б у волонтери, коли б прочитали, що будете діставати на їздця й поштового п'ятдесят злотих польських.

«А що в корчмах у Німеччині [горілка] трохи дорожча, ніж у Польщі, то я додам зверх тих п'ятдесят ще злотий на день… Окрім того, вважайте, фураж: дві саські міри вівса, дванадцять фунтів сіна (але при умові, щоб вони не були нижчі дев'яти четвертей). На чоловіка два фунти хліба, два фунти м'яса, чверть фунта масла, кварта каші і два гарці пива або дві пляшки вина щодень. І цього всього я буквально дотримаю, бо я націю польську завжди любив і венерував».

І таке розсилалося по краю, публікувалося на ринках, ярмарках, бентежило гулящий люд, дратувало апетити. Недавній підстолій литовський, а після зради республіканцям стольник подільський пан Гуровський то навіть так запалився, що надумав узяти підряд на поставку всіх двох тисяч народу. Писав з того приводу Ржевуському:

«Ми тут маємо публічну реляцію, що [Австрія] хоче затягти дві тисячі війська на умовах, які ми мали у шведів і в Саксонії,— так я можу тих дві тисячі виставить. Най би мені капітуляцію відписали і касира зі мною виправили, бо поляк без грошей не піде за границю». Це було наївно, звичайно, але вказувало на настрої шляхти.

Ржевуський аж ахнув, діставши таке. Але відписав у спокійному тоні:

«Я говорив про це з великим канцлером (тоді ним був Залуський), а канцлер із королем, та його милість король не дозволив. Насамперед право забороняє взагалі це робити (конституція 1717 року реагульована у 1732 році). А потім нам самим люди потрібні, бо кругом неспокій у Європі. Але добре, що пан не пішов на таку авантюру сам, а спочатку доложив ворогові» і так далі.

Те, що було невигідно дворові, брали собі за добре республіканці й оживили свою акцію. А тут іще приємні новини.

Швеція, побачивши безрозсудність війни з Росією, почала оглядатися за союзником. Очі звернулися — куди? Та знов же до тої ж Польщі, котра, мов неогороджена усадьба, давала можливість хазяйнувати в ній кому хочеться. [Швеція] командирує двох полковників Бона й Штейнфліхта, аби вони порозумілися з республіканцями й старалися втягти їх у війну з Росією.

Франція з одного боку, а Швеція — з другого: їж ось, коли настав момент. І пан гетьман коронний знов повірив…

Знову стягаються війська в призначені пункти, знову, не знати вже котрий раз, закликається шляхту до конфедерації. Випущено відозву до обивателів, де, між іншим, писалося:

«Зважмо, чи була коли Польща в такім погроженні від сусідів, як тепер. А хто тому, причиною?

4 Скаже хто — зачекаймо сейму. Відповідь коротка: не сейм, і не два, і не десять мине, як уже й минуло. Бо нашими сеймами не ми володіємо, а неприятелі наші. І тому саме тепер, коли вороги наші затруднені власними клопотами, настала хвиля для ратунку отчизни.

Скажуть: конфедерації ніколи не давали доброго скутку. А я скажу — навпаки: завжди вони були збавленням, як Тишовецька — за Яна-Казимира, як Сандомирська за минулого Августа II. Бо конфедерація — то єднання сердець, намірів і розумів, яке єдине може завести лад і порядок домовий.

Чи можна назвати розумним того, хто бачить, як горить сусід, а не хоче йому допомогти, хоч наражається на те, що й сам згорить! Так воно й виходить, як Давид каже: має очі — а не бачить, має вуха — а не чує, має руки — а не робить, має ноги — а не ходить, має серце — а не відчуває.

Якби на нас, боронь, Боже, тепер хто напав — не знаю, чи й знайшлося б у нас десять тисяч солдатів, які знають службу і можуть дати опір ворогові. Якби кому подобалося відібрати шматок Польщі — ми не могли би тому спротивитися».

І в такім дусі все. Було мало переконуюче, але все ж дехто з республіканців почав сильно агітувати. За Петра Сапегу, стольника литовського, то король писав примасові аж із Дрездена.

Двір, очевидно, теж не дрімав. Насамперед на проект конфедерації канцелярія Малаховського випустила свою контрвідозву, автором якої був, мабуть, Лубенський — то дішній писар великий коронний. Там можна було читати таке:

«Не конфедерація дасть нам порядок. Конфедерація може тільки підняти домову незгоду, порушити вольність і дати зайві надії заграничним ворогам. Нема чого покладатися на Тишовецьку конфедерацію, бо тоді шведи зідрали з нас кунтуші, Москва — жупани, Брандерберг — шапку, Раковиці — чоботи, козаки — штани, отже, Тишовецька конфедерація ухопилася за сорочку і врятувала край. Так само й Сандомирська, бо тоді в краю були шведи. А тепер що за причина до конфедерації? Може, вона допоможе збільшити військо? Зрівноважити податки? Ні! Навпаки, свавільні купи під іменем конфедератів знищують всякий порядок.