Микола Трублаїні: Оповідання про Далеку Північ

«Шхуна «Колумб» стала улюбленою книжкою радянської молоді. Своїм патріотичним пафосом новий твір Миколи Трублаїні близький повісті «Лахтак», хоч і місцем дії, і сюжетно вони помітно відрізняються.

На Лебединому острові (за ним досить легко вгадується Джарилгач у Чорному морі) професор Ананьєв знайшов поклади мінералу торіаніту, з якого можна видобувати вкрай необхідний для радянської авіації газ гелій.

Професор доповідає про своє відкриття уряду і починає розробляти технічну документацію для організації видобутку торіаніту. Але про це дізнаються за кордоном, і розвідка однієї з капіталістичних країн під виглядом журналіста засилає на Лебединий острів свого агента. «Фотокореспондент» Анч втирається в довіру до професора і намагається знищити його та викрасти важливі документи.

Шістнадцятирічний юнга шхуни «Колумб» Марко Завірюха, донька професора Люда Ананьєва та Яся Знайда, вихованка, а по суті, наймичка зрадника Ковальчука, з допомогою дорослих знешкоджують ворожих агентів, виявляючи при цьому мужність, винахідливість і сміливість.

Події розгортаються то на самому острові, то на шхуні, то на шпигунському підводному човні, то на літаку, то на палубі радянського есмінця…

Слід відзначити, що автор не просто описує події, а в жвавій формі подає науково-популярні відомості — чи то про властивості торіанітового піску і газу гелію, чи то про будову та роботу підводного човна, чи про нелегку працю водолазів, чи про військову техніку радянських моряків. І все це не принагідне, а органічне в розвитку колізій твору.

В повісті багато пригод, складних інтриг — саме гостросюжетна розповідь постійно тримає читача в напрузі, викликає захоплення позитивними героями і відразу, ненависть до представників ворожого табору.

В образах Марка Завірюхи і Люди Ананьєвої письменникові вдалося втілити кращі риси радянської молоді. А втім, це не взірцеві герої, вони далекі від плакатної правильності. Це живі люди зі своїми сильними і слабкими рисами характеру. Єднає їх наймогутніше громадянське почуття — любов до Батьківщини, любов, сильніша від страху смерті.

До речі, у «Лебединому острові» та в «Юнзі з «Колумба» Люда Ананьєва залишається живою — її встигли визволити з полону радянські водолази. Проте автор книжкове видання повісті закінчує тим, що дівчина гине.

Довоєнна літературна критика часом закидала письменникові, ніби він згустив чорні фарби: мовляв, Люду полюбили читачі, і чи не ліпше було б, якби вона лишилася жити, а юний читач після всіх тривог тішився щасливим порятунком своїх улюблених героїв. Проте письменник ясно усвідомлював жорстокість боротьби з ворогом, і тут було, справді, не до щасливих розв'язок.

Люда загинула не скорившись, але її справу підхопили тисячі юнаків і дівчат, які через кілька років поруч із дорослими виступили проти німецько-фашистських загарбників.

Як письменник-реаліст, Микола Трублаїні передчував невмолиму грізність подій, що насувалися на нашу країну. В творі «Рибалка з «Альбатроса», написаному в 1938 році, він показує боротьбу за Вітчизну не на життя, а на смерть. Нерівний бій радянських рибалок із ворожими військовими кораблями закінчується трагічно, але в ньому виявляється стійкість, мужність і самовідданість радянських патріотів. Письменник настільки прозірливо передбачив події, що коли під час справжньої війни він трохи скоротив оповідання і дав йому назву «Життя за Батьківщину», то всіма воно було сприйняте як написане по свіжих слідах червневих подій 1941 року.

Та навіть печальний прикінцевий наголос, який поставив Микола Трублаїні й у «Рибалці з «Альбатроса» й у «Шхуні «Колумб», не розвіяв романтичного ореола, яким оповито ці твори. Тут і світлі мрії юних героїв, і перші юнацькі почуття, і велична, бурхлива морська стихія. Немов ясним світлом опромінено розповідь про радянську молодь передвоєнних років.

Поет Ігор Муратов писав у вірші, присвяченому Миколі Трублаїні:

І нехай герої Миколи Трублаїні не так часто ставали під справжні вітрила (живуть-бо вони в час іншої, потужнішої техніки), але цей романтичний образ незримо присутній у «Шхуні «Колумб» та й у всіх творах про Далеку Північ. Цей поетичний символ гордих вітрил будив світлі поривання до чистих людських стосунків, підтримував незламність у борні з явним і прихованим ворогом.