Микола Трублаїні: Оповідання про Далеку Північ

Але вже перша перемога хлопців — саме в хаті-читальні вони розвінчали пройдисвіта-ворожбита, який «грав під дудку» ворогів нової, Радянської влади, — спонукала Миколу скласти свого першого дописа до газети. І не в тім річ, що того дописа не було надруковано, — річ у тім, що в тих перших рядках народився майбутній журналіст і письменник. А вже скоро у вінницькій газеті «Червоний край» з'являється друком стаття Миколи Трублаїні «День Леніна». «Ленін… — писав молодий сількор. — При цьому слові почуття могутності охоплює кожного робітника і селянина. При цьому слові хмурніє і тремтить кожен наш ворог, від чуваючи свою погибель».

У 1924 році Микола переїжджає до тодішнього районного центру М'ястківки (тепер с. Городенка Крижопільського району). Тут він працює секретарем у клубі. Вступає до комсомолу і організовує сількорівську групу. В написаному 1929 року автобіографічному нарисі «Із записок молодого журналіста» Микола Трублаїні досить детально розповідає про ті складні умови, в яких він формувався як громадянин і журналіст.

Події, викладені в нарисі, ще раз свідчать про типовість ситуації, яка лягла в основу відомого роману А. Головка «Бур'ян». Молодий сількор Микола Трублаїні зіткнувся зі скаженим опором непмана Чашки та його поплічників у різних установах. Цей соціальний конфлікт виник після того, як за матеріалами, надісланими Миколою до редакції республіканської газети «Вісті», сам Остап Вишня написав фейлетон «Міцна Чашка». В ньому розповідалося, як за допомогою своїх впливових приятелів Чашка намагався прибрати до рук два млини, орендування яких приносило величезні прибутки. Спираючись на прихованих ворогів Радянської влади, Чашка дедалі міцніше ставав на ноги, наливався силою. Лють викликав у нього та його покровителів фейлетон Остапа Вишні. Миколу починають переслідувати. Проте він не здається. Знову звертається до газети «Вісті». Але тим часом начальник міліції, дружок Чашки, наказує заарештувати сількора Трублаєвського. Попереджений друзями, Микола виїздить до Вінниці. По дорозі купує в кіоску «Вісті», де вміщено статтю «Млин, «благодатель» Чашка та райвиконком». Всю компанію було остаточно викрито. Боротьба зі зграєю ворогів завершилася — їх було знешкоджено.

Микола Трублаїні прожив хоч і недовге, але яскраве, надзвичайно змістовне життя — він об'їздив багато далеких країв. Не раз на його дорозі поставали нелегкі випробування, і він їх завжди витримував із честю. Громадянська мужність, стійкість формуються вже в юнацькі роки.

Без журналістики він себе не мислив — у житті було стільки цікавого, про що хотілося розповісти людям, і стільки ще потворного, проти якого повставав увесь його бунтуючий дух.

Якийсь час Микола Трублаїні працює у вінницькій газеті «Червоний край», аз 1925 року вчиться в Харкові на Всеукраїнських курсах журналістики при ЦК КП(б)У. Одночасно він співробітничає в харківській пресі. У своїх статтях, нарисах молодий газетяр показує героїчну працю радянського народу, який будував нове, соціалістичне суспільство, викриває все, що заважає рухові вперед. Після закінчення курсів власний кореспондент «Вістей» Микола Трублаїні стає одним з найактивніших, найдоскіпливіших публіцистів газети. Допитлива вдача, дерзновенність, сміливість і тверезість погляду — характерні риси Трублаїні-журналіста. Його знають на багатьох заводах Харкова та інших міст країни. Все нове, незвідане, загадкове приваблює молодого газетяра. Письменник Степан Ковганюк, який у ті роки також працював у Харкові, згадував: «Коли ми познайомились ближче, я зрозумів, що Миколі Трублаїні все життя бракувало часу. Справді, такої невичерпної енергії, допитливості, жадоби все знати, все самому побачити, дослідити і неодмінно про все написати мені не доводилося бачити ні в кого. Але головне, що це була не просто допитливість, а допитливість, так би мовити, спрямована. Його цікавило все найпередовіше, найвизначніше, що відбувалося в нашій країні». Промовистий і спогад письменника Ярослава Гримайла, який в тридцяті роки жив по сусідству з Трублаїні: «Хвилювання, з яким він сприймав звичайнісінькі довоєнні «Останні вісті», я спостерігав лише в дні Великої Вітчизняної війни, коли люди слухали зведення Радінформбюро. Еге ж, він удосвіта схоплювався, щоб довідатись, що десь у Магнітогорську задули нову домну, на Кольському півострові почали експлуатацію нової шахти, в Таджикистані колгосп зібрав рекордний урожай бавовни, а криголам «Малыгин» вирушив у черговий рейс на острів Діксон…»

Читать дальше