Микола Трублаїні - Оповідання про Далеку Північ

Але задеренчав дзвінок на сніданок і перебив розмову.

— Ри-и-би хочу! Хочу ри-и-би!

Так кричав під час сніданку Володька. Прізвище він мав Велетень. А сам — був мацюпусінький. Під стільцем сховатись міг.

Володька сидів у їдальні дитячого садка. Йому дали картопляне пюре. Він пюре не хотів. Кричав, вищав тоненьким голоском, що хоче риби.

— Нема риби, — сказала Євгенія Іванівна.

— Поїду до рибалок і скажу, щоб риби більше ловили і нам прислали, — сказав Володька і зліз з стільця. Він не хотів пюре.

Після сніданку діти полягали відпочивати. Володька ліг голодний. Йому не спалося. Він думав про те, чому так мало риби ловлять.

«А якби справді поїхати до рибалок>, — спало на думку хлопчикові.

Він повернувся на другий бік. Ще трохи полежав, а тоді сам не помітив, як устав. Тихенько, навшпиньках, обминаючи Євгенію Іванівну, вийшов на вулицю.

Прийшов Володька на вокзал. Став у чергу — по квиток. Коли наблизився до каси, взяв з підлоги паличку і постукав у віконце.

— Хто там стукає? — спитав касир і просунув крізь маленьке віконце довгого носа.

— Це я, — відповів Володька. — Дайте мені квиток на поїзд. Я їду на море до рибалок. Щоб вони риби наловили для нашого дитячого садка. Я рибу дуже люблю. Допоможу їм ловити.

— А-а-а, — протягнув касир. — Дуже радий. — І сховав свого носа.

За віконцем щось стукнуло, цокнуло, грюкнуло, і вилетів квиток з написом: Харків — Мурманськ.

Володька зайшов у вагон. Знайшов свою полицю, поставив там чемодан, глянув у вікно і ліг спати.

Гу-гу! Гу-гуі — загув паровоз. Дим з димаря пішов. Закрутились колеса, поїзд рушив.

Чш-чш-чш-чччч!

Прокинувся Володька, поїзд стоїть у Москві. Потім поїзд рушив далі, і наш мандрівник знову задрімав.

Вдруге розплющив очі, коли поїзд підійшов до Ленінграда. Лише глянув Володька на величезне місто, а машиніст уже дає гудок, щоб їхати далі.

Знов засвистав Володька носом на своїй полиці.

Довго він спав.

Коли чує — будять його.

— Громадянине, вставайте, бо приїхали до Мурманська.

Володька з полиці плиг. Швиденько вмився. Почистив зуби. Взув черевики і бігцем у порт, шукати пароплава.

В порту знайшов капітана і розбалакався з ним.

— Добридень, капітане! — сказав хлопець. — Я Володька Велетень. А як ви називаєтесь?

— Моє прізвище — Крихітка, — відповів капітан. — Чим можу вам допомогти?

Засміявся Володька, почувши прізвище капітанове, бо капітан Крихітка був, як дві бочки, поставлені одна на одну.

— Я приїхав допомогти вам рибу ловити. Рибу дуже люблю, а її в нас немає.

— А-а-а, — сказав капітан. — Дуже добре. Прошу до нас на тральщик.

Почув Володька слово тральщик. «Що таке?» — думає. Пішов разом з капітаном. Привів його капітан на маленький пароплав. Посередині стирчав тоненький димар, наче обгорілий сірник.

— Це наш тральщик, — сказав капітан, показуючи Володьці пароплав, — зветься він «Нерпа».

«Ага, — подумав хлопчина, — то маленькі пароплави, що рибу ловлять, звуться тральщиками».

Капітан познайомив Володьку із своїми матросами-рибалками.

Володька кожному потис руку і сказав:

— Доброго вам здоров'я! Дуже радий вас бачити.

Одразу ж тральщик рушив у море по рибу.

Володька вперше бачив море. Куди він дивився — нічого, крім води і тральщика, не бачив.

Води було більше, ніж у річці, більше, ніж у ставку. Навколо сама вода.

Великі піняві хвилі зустрічали «Нерпу». Із свистом пролітав вітер. Та Володька байдуже ставився до хвиль. Він не зважав на вітер. Ходив з капітаном та матросами по палубі і розпитував їх, як ловлять рибу.

— Вам треба наловити багато риби, — сказав Володька.

— Коли ти нам допоможеш — риба буде, — відповідали матроси.

— Обов'язково, — обіцяв він. — Що б не було, а рибу добудемо.

Підпливли до того місця в морі, де, як казав капітан, мусила бути риба.

Закинули в море трал. Це сіть така, якою рибу ловлять. Потягли трал за собою. Витралили лише одну маленьку рибку.

Взяв її Володька за хвостик, потряс нею та й каже:

— Де ж ваша риба? Мені самому двадцять таких рибок на сніданок не вистачить.

Засоромились капітан і матроси.

Знов пустили за борт трал. На цей раз витягли більшу рибу — тріску.

Штурхнув її Володька пальчиком, понюхав і каже: