Теодор Мюґґе - Капітан піратів Поль Джонс

«Мисливець» поволі розсікав хвилі, чекаючи, поки наблизиться англійське судно. Раптом він круто обігнув острів Мен, надаючи противникові перевагу в маневрі.

— Зверніть увагу, панове, — зауважив капітан Пленкетт. — Цей негідник, хто б він не був, американець чи навіть сам Джонс, значно дурніший, ніж я гадав. Ясно, у клятих розбійників душа в п'яти сховалася, і вони, мабуть, самі полегшать нашу роботу, а це було б для мене дуже прикро.

— Мені здається, сер, — заперечив старший помічник, — що роботи нам вистачить. На кораблі численна команда, на палубі повно людей, причому дивовижний порядок.

— Гей на кораблі! — вигукнув у цю мить капітан Пленкетт.

— Чого треба? — спитав Джонс.

— Що це за корабель? — запитав Пленкетт.

— Хіба ви не бачите прапора? — крикнув у відповідь Джонс. — Це американське судно, і зветься воно «Мисливець».

— Хто командує кораблем? — поцікавився англійський капітан.

— Капітан Джон Поль Джонс, — почулася відповідь. — Підійдіть ближче. Ми давно вже чекаємо вас. Сонце сідає, а до ночі треба все скінчити.

Після цієї відповіді на якийсь час запала глибока тиша. «Селезень» знаходився від американського корабля на відстані пістолетного пострілу. Капітан Пленкетт скористався цим і вигукнув:

— Хай буде проклятий ваш розбійницький прапор! Іменем його величності короля пропоную вам здатися!

Зразу ж після цих слів гармати «Мисливця» дали залп, і уламки фок-щогли «Селезня» розлетілися на всі боки.

— Вогонь! — скомандував Пленкетт, і «Селезень» вистрілив з усіх гармат борту.

Незабаром пороховий дим огорнув обидва кораблі, і тим, хто спостерігав цей двобій, не лишилося нічого іншого, як тривожно чекати розв'язки. Іноді здавалося, ніби піратський корабель спустив прапор, але через деякий час, коли вітер розганяв дим, усі бачили, що флаг майорить на щоглі.

Раптом серед англійців почувся жалісний зойк. «Мисливець» збив прапор «Селезня». Мужність до англійських матросів повернулася тільки тоді, коли під вигуки «ура» було піднято інший прапор. У цю мить раптовий порив вітру розігнав дим, і всі присутні знову побачили обидва кораблі.

Та ба! Мабуть, нечиста сила цього разу вирішила діяти проти англійців! Спостерігачі на березі були прикро вражені виглядом англійського корабля. Невже це той самий «Селезень», який ще годину тому так гордо пінив морські хвилі? Його пофарбований у жовтий колір корпус нагадував решето: реї і щогли були розтрощені, вітрила валялися на палубі, паруси бізань-щогли безпорадно звисали, кулі зрешетили всю оснастку. Впритул до «Селезня» стояв чорний пірат, який був у незрівнянно кращому стані: за винятком кількох розбитих рей і а розтрощеного бушприта, корабель не зазнав шкоди. В цей час англійський прапор на «Селезні» повільно спустився вниз, а на його місці через кілька хвилин замайорів такий же прапор, як і на «Мисливці». Над морем розлігся розпачливий зойк. Усі, хто був у човнах і на прибережних пагорбах, стали свідками страшної, незбагненної драми: англійський корабель, більший і сильніший за піратське судно, спустив свій прапор біля самого берега Старої Англії! Почулися плач, прокльони і розпачливі зойки. Потім відчай змінився невимовним жахом. Уздовж усього берега англійці запалили вогні, поспішно формували загони народного ополчення — чекали висадки піратів.

Коли Поль Джонс з абордажною пікою в руках стрибнув на палубу «Селезня», голосно скомандувавши: «Пощади!», він побачив капітана Пленкетта, що лежав у калюжі крові. Куля пробила йому наскрізь голову. Капітана підтримував за плечі старший помічник, який теж був тяжко поранений. Джонс нахилився до Пленкетта і, побачивши, що він хоче підвестися, наказав покликати лікаря. Джонс здивувався, що Пленкетт одразу ж впізнав його.

— Чого вам треба, штурмане, — промовив капітан «Селезня», — ви прийшли дуже пізно. Бог свідок — я вмираю.

— Поль Джонс додержав свого слова, капітане Пленкетт, — відповів пірат. — Я прибув до вас на борт «Селезня».