Теодор Мюґґе - Капітан піратів Поль Джонс

Джонс витяг з кишені банкноти, одержані від пана Вілбі. Купець, зітхаючи, тихо сказав:

— Пізнаю свої гроші, ще сьогодні вночі вони були моїми, належали мені!

Блеверпул на якийсь час замислився, а потім з'єднав руки Моллі і Ральфа.

— В ім'я неба, — промовив він, — беріть мою дочку, Ральфе, але віддайте мені оті прокляті гроші.

Джонс віддав банкноти дівчині, а Ральф, у нестямі від радості, зібгав їх і жужмом втиснув у руки Блеверпула.

— Пане Вілбі, — з шотландською гордістю промовив Блеверпул, — візьміть назад свої гроші. Хай ніхто не скаже про Томаса Блеверпула, що він влаштував доччине весілля за рахунок вашого збитку.

Купець квапливо сховав гроші в кишеню, вдячно потиснувши старому руку.

— Сподіваюсь, — почав Вілбі, — що наші дружні стосунки лишились такими ж, як і були. Щождо Моллі…

— Щождо Моллі, — втрутився Джонс, — то ось у мене в руках письмова заява пана Вілбі, в якій він зрікається дівчини. — З цими словами капітан подав Блеверпулу клапоть паперу.

— Бо я хочу лишитися її другом, якщо вже вона відмовляється бути моєю дружиною, — великодушно озвався Вілбі.

Радість і мир запанували у невеличкому товаристві. Джонс наказав подати розкішний обід, під час якого дівчина та її наречений висловили йому щиру подяку. За столом Джонс невимушено розмовляв з подружжям Блеверпулів, з їхньою дочкою та Ральфом, весело згадуючи старі часи.

Потім Джонс обдарував усіх. Він сам надів на шию Моллі коштовне намисто з золота і коралів, попросивши згадувати його добрим словом.

Дівчина поклала свої руки Джонсові на плечі, в її очах тремтіли сльози.

— О Поль Джонс, — промовила вона, — я ніколи не забуду тебе. Як було б чудово, коли б ти міг жити з нами серед зелених гір.

— А чому б і ні, Поль? Хіба це неможливо? — зворушено сказав Блеверпул, та раптом, згадавши все, що сталося минулої ночі, зітхнув. — Ні, це неможливо! Але хай господь благословить тебе, ти справжній син мого старого друга Неда.

— Якщо тебе переслідуватимуть, — вигукнула Мері, — приходь до нас, ми сховаємо тебе. Хоч усі клянуть тебе, ми бажаємо тобі благословення божого.

Цей щирий вияв почуттів так зворушив Джонса, що він не зміг нічого сказати у відповідь. Навряд чи юнак звернув увагу на белькотіння Вілбі про те, що він, купець, схильний звернутися до парламенту з проханням помилувати капітана. Джонс, посміхнувшись, мовчки кивнув головою. Раптом обличчя його стало серйозним — до каюти зайшов перший помічник.

— Де вони? — запитав Джонс.

— На відстані двох миль, — доповів помічник.

— Час настав, — промовив Джонс і, звернувшись до присутніх, сказав: — Друзі, настав час розлуки. Мій рибальський баркас доставить вас на острів Мен, звідки ви зможете спостерігати картину бою, до якого ми вже приготувалися.

— Ох, Джонс, — з жалем промовив Блеверпул, — боюся, що ми скоро зустрінемось в Уайтхейвені!

— Про це не турбуйтесь, — відповів Джонс. — Але коли ви побачите «Мисливця», який попливе геть із своєю здобиччю, мене, можливо, вже і не буде серед тих, хто святкуватиме перемогу. Якщо після бою на щоглі з'явиться чорний прапор, то помоліться за мою бідну душу.

З цими словами капітан вивів усіх на палубу, де матроси, зібравшись купками, жартуючи, розглядали вороже судно. Воно поволі наближалося у супроводі п'яти великих баркасів, в яких сиділи імениті городяни, що хотіли на власні очі побачити, як полонять піратського ватажка. Вітер доносив барабанний дроб з англійського корабля. Начищені до блиску гармати сяяли на сонці, готові до бою.

— Швидше, швидше, друзі, — жартував Джонс. — «Селезень» уже роззявив дзьоба. Треба заткнути йому пельку.

Прощальні вигуки змішалися з плачем Моллі та Мері.

Капітан швидко прощався. Через кілька хвилин гості вже сиділи в рибальському баркасі, його команда, одержавши за свою службу щедру винагороду від Джонса, вигукнула на прощання голосне «ура», і баркас швидко поплив геть від небезпечного корабля.

— А тепер, — промовив Джонс, махнувши своїм друзям востаннє, — не будемо гаяти часу — сонце сідає.

Подув свіжий вітер, і «Селезень» почав швидко наближатися. За мить палуба «Мисливця» змінилася. Почувши пронизливий свисток, матроси, які щойно жартували між собою, розійшлися по своїх місцях. Пушкарі стали біля гармат, стрільці сховалися за фальшбортом, найсміливіші і найспритніші з них видерлися на марс. Кожен парус, кожен канат був у надійних руках. Усі матроси були сповнені бойового запалу і певні, що здобудуть перемогу над ворогом.