Генрі Хаґґард: Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми

— Оце так! — промовив я здригнувшись.

Тепер стало зрозуміло, кого нагадував мені сер Генрі Куртіс, коли я його вперше побачив. Містер Невілль був набагато менший на зріст, з темною бородою, але очі у нього були такі ж проникливі і такого ж сірого відтінку, як і у сера Генрі. В рисах обличчя також була певна подібність.

— Містер Невілль — мій молодший і єдиний брат, — продовжував сер Генрі, — і ми вперше розлучилися з ним п’ять років тому. Досі я не пам’ятаю, щоб ми розлучалися навіть на місяць. Але близько п’яти років тому сталася прикрість: ми з братом посварилися не на життя, а на смерть (це іноді трапляється навіть між дуже близькими людьми), і я вчинив з ним несправедливо.

Тут капітан Гуд, ніби на підтвердження цих слів, енергійно закивав головою. В цей час наш пароплав сильно нахилився, і обличчя капітана Гуда, що відчайдушно кивав головою, відбилося в дзеркалі, яке цієї миті опинилося над моєю головою.

— Гадаю, вам відомо, — продовжував сер Генрі, — що коли людина помирає, не залишивши заповіту, і не має іншої власності, окрім земельної, що в Англії зветься нерухомим майном, все переходить до її старшого сина. Сталося так, що саме в цей час, коли ми посварилися, помер наш батько, не залишивши заповіту. Отож брат залишився без копійки, не маючи при цьому ніякої професії. Звичайно, моїм обов’язком було забезпечити його, але у той час наші стосунки так загострилися, що, на мій сором (тут він глибоко зітхнув), я нічого для нього не зробив. Не те щоб я прагнув вчинити з ним криводушно, ні! Я сподівався, що він перший зробить крок до примирення, але він на це не пішов. Пробачте, що обтяжую вашу увагу всіма цими подробицями, але для вас усе має бути доконечно з’ясованим. Правда, Гуде?

— Авжеж, — відповів капітан. — Я упевнений, що містер Квотермейн нікого в цю справу не втаємничить.

— Звичайно, — запевнив я, — ви можете не сумніватися. Я з тих людей, що вміють тримати язик за зубами.

— Отже, — знову продовжив сер Генрі, — на той час у мого брата було на поточному рахунку кількасот фунтів стерлінгів. Нічого мені не сказавши, він узяв цю мізерну суму і під вигаданим ім’ям Невілля подався до Південної Африки з божевільною мрією здобути собі статків. Це стало відомо мені вже пізніше. Минуло десь років зо три. Я не мав ніяких чуток про брата, хоча писав йому кілька разів. Певно, що листи до нього не доходили. Отож я неабияк потерпав від тривоги за брата. Я збагнув, містере Квотермейне, що таке рідна кров.

— Це справді так, — погодився я і подумав про свого Гаррі.

— Я віддав би половину свого майна, щоб тільки дізнатися, що мій брат Джордж живий і здоровий і я його знову побачу!

— Але на це надії мало, Куртісе, — уривчасто сказав капітан Гуд, поглянувши на сера Генрі.

— І ось, містере Квотермейне, дедалі більше я турбувався, чи живий мій брат, і якщо він живий, то як повернути його додому. Я вжив усіх заходів, щоб його розшукати, і таким чином одержав вашого листа. Вісті були утішливі, оскільки вони свідчили, що донедавна Джордж був живий, але подальших відомостей про нього дотепер немає. Коротше кажучи, я вирішив приїхати сюди і шукати його сам, а капітан Гуд люб’язно погодився мене супроводжувати.

— Бачите, — сказав капітан, — мені все одно робити нічого. Лорди Адміралтейства вигнали мене з флоту помирати з голоду на половинному окладі. А зараз, сер, ви, можливо, розкажете нам усе, що знаєте або чули про джентльмена на прізвище Невілль.

Я не квапився відповісти, набиваючи тютюном свою люльку.

— Нумо ж, розказуйте хутчіш про подорож мого брата! — нетерпеливився сер Генрі.

— Знаю лише те, — почав я, — і донині нікому про це жодним словом не прохопився, що він подався на розшуки копалень царя Соломона [15] Соломон (1020-980 до н. е.) — цар ізраїльського народу. .

— Копальні царя Соломона! — вигукнули разом обидва мої слухачі. — Де ж вони знаходяться?

— Хтозна, — здвигнув я плечима. — Переказую лише чутки людей. Щоправда, якось я бачив верхів’я гір, де буцімто потойбіч знаходяться Соломонові копальні, але між мною і цими горами пролягало сто тридцять миль пустелі, і, наскільки мені відомо, нікому з білих людей, за винятком одного, не вдалося хоч колись подолати цю пустелю. Та може, краще я вам розповім легенду про копальні царя Соломона? Та не розголошуйте нічого з того, що почуєте. Згода? У мене є серйозні підстави прохати вас про це.