Леонід Тендюк - Вибрані твори. Том перший

— Хто в ній мілко плаває, тому на флот рипатися нічого!

Сергій сидів навкіс од мене — у профіль було видно його обличчя. І так довгасте, воно ще дужче витяглося, стало схоже на розслаблену тятиву лука, з якого випустили стрілу — ніс.

Він навіть вухами — звичку мав таку — перестав ворушити, так вразило його почуте.

Мені стало шкода Сергія — адже ми вкупі з ним мріяли про море.

Потім степ розлігся до обрію. Серед його безмежжя, як шаланда в морі, загубилася наша підвода. Рипів, погойдуючись, віз. Зелені переливи котилися житами. На узбіччі дороги синіли сокирки і солодко пахла прогріта сонцем березка. Шлях вів із села на залізничний полустанок, куди Сашко-водовоз погодився мене підвезти… Пам'ятаю, засмучена стояла край шляху моя мати, аж поки й зник за пагорбами віз.

Я залишав поле, вирушаючи у широкий світ. Від дядька Федоса на прощання почув скупе напуття — два слова: «Щасливого плавання!» А Сашко-водовоз кинув у відповідь:

— Да, папаша, ти прав! — і стьобнув батогом лінькувату кобилу.

Степове сонце, жайвір у небі, мамині засмучені очі — врізалося в пам'ять навічно, згадалося й тут — на чужині, в полоні під водою… Гіркота й смуток, ніби смак полину, коли візьмеш у рот зірвану щойно стеблину.

Сьогодні — останній день березня. А котра зараз година, невідомо: і ночі й дні злилися в єдиний, безкінечний морок.

— Хоч би годинник залишили, — бідкався Альфред. — Усе забрали, душогуби!

Та судячи з того, що на «подвір'ї» «Баракуди» з'явилися з голою людиною-рибою нирці, — зараз, очевидно, ранок.

Поки що з нами поводяться «ввічливо»: на вимогу, коли вже нас дуже мучить спрага, приносять гіркувату, опріснену морську воду. Дають їсти, навіть заводять розмови.

— Ви ж розумні ділові люди, — улесливо говорив містер Бетлер. — Зізнайтеся про справжню мету експедиції «Гондвана», викладіть на папері, що під прикриттям наукових досліджень велася військово-стратегічна розвідка океану — і вас жде цілковита свобода у вільному зарубіжному світі. Кожному з вас фірма гарантує пристановище в якій-небудь заокеанській країні.

— Свобода, кажете, у вільному світі? — пополотнівши, запитав Кім Михайлович. — Так що ж то за вільний світ, коли його представник, у даному разі ви, містер Бетлер, змушуєте нас, силоміць узятих із підводного апарата, підписати брехливе свідчення і, таким чином, ціною брехні купити свободу. Ні, красно дякуємо!

— І взагалі, чого ви домагаєтесь? — поцікавивсь я.

Містер Бетлер обдумував, що сказати.

— Фірма «Шелл», — почав він, — затратила великі кошти на розвідку океанських нафтоносних джерел. А тому вона не може допустити чиєї б то не було конкуренції. Ми першими застовбили цей район! Ха-ха-ха…

— Ви знову, містер Робот, за рибу гроші! — кинув Данило. — Навіщо ви вплутуєте у свої махінації фірму «Шелл»? Я певен, у тієї фірми, що по-хижацьки знищує природу, добуваючи нафту з морських глибин, аби тільки не були порожні цистерни, а кишені набиті доларами, — у тієї фірми й без вас, олов'яних солдатиків — атомних маньяків, рильце в пушку! І не треба вам удавати з себе нафтошукачів, говорити про якусь там першість, конкуренцію. Ви — перевертні, вовки у овечій шкурі!

— Навіщо океан, вільний для плавання всім народам, перетворювати на американський штат — Техас? — гнівно кинув у обличчя містеру Роботу Заєць.

— А на мирні судна насилати магнітні бурі, топити підводні дослідницькі апарати, — додав я.

Бетлер мовчав. Кім Михайлович відповів сам:

— Я скажу йому, хлопці, навіщо вони все це роблять: щоб спровокувати нас. «Довести» перед усім світом: от, мовляв, хто агресор! Ось чиє військове проникнення в оголошений зоною миру Індійський океан. Як мовиться: ловіть злодія! Самі за тисячі й тисячі миль від своєї Америки будують військові бази, а звинуватити хочуть інших. Чи не так, містере? Правду я кажу? — запитав він.

Бетлер нічого не відповів. Він підвівся і мовчки вийшов. Невдовзі до нас у відсік завітав містер Осел. Як не дивно, одному з нас запропонував разом із нирцями в гідрокостюмі вийти назовні з підводного будинку.

— Ну, ну, хто є бажань swim like a fish? [10] Плавати як риба (англ.).

Ми порадилися.

— Що скажеш, Кіме? — звернувся до командира Данило, — Погоджуватись на вояж?

— Усе це ризиковано, — сказав Кім Михайлович. — Нам треба триматися купи, але… але. Слід би попробувати й таке: якщо вони випустять нас на «подвір'я», — роздивитися, де що стоїть — пірнаючі блюдця, підводні скутери, наш дзвін. Можливо, викрадемо.