Леонід Тендюк - Останній рейс «Сінтоку-мару»

Капітан мовчав. Потім озвався:

— Мене ж не розтерзали. А я в полоні провів не один рік. Росіяни великодушні, — пояснив. — Хоч, правда, не терплять кривди.

— А хіба це гоже — лізти в чужу зону?

— Звичайно, ні, — погодився Хасімото. — Тим паче, що ми сусіди, здавна в одних і тих же водах рибалимо. Море ж для рибалок — спільний дім. Ось тільки така наша, хоккайдців, доля — рідний острів знову перетворюється на військовий плацдарм. Знову пахне порохом, і першими під удар, як уже не раз бувало, підставлять нас. Що не кажи, хлопче, а з сусідами краще жити через стіну, ніж двері в двері. Ще краще — через дорогу, — афористично вирік він.

Полон Хасімото дечого навчив, насамперед вивітрив із голови самурайську войовничість, той «нездоланний», шовіністичний дух Ямато-дамасія, який вкорінився в серцях багатьох.

Після воєнної катастрофи імператорської Японії до її солдатів прийшло гірке похмілля й здоровий глузд. Правда, не до таких закоренілих солдафонів, як боцман Кавагуті. Та й Хасімото не відмовився б, щоб Японія знову стала незламною. Але… але брязкати самурайським мечем він не бажав — надто трагічно скінчилося недавнє брязкання. Спочатку Хасімото поранило, потім він попав у полон; сім'я його —. дружина й двоє дітей — загинула під руїнами будинку, коли на Абасірі налетіла американська авіація.

На «Сінтоку-мару» він пішов, щоб трохи заробити грошей. Йому обіцяли добру платню, натякнули, що сума цілком залежатиме від виконання його «навігаторських» обов'язків. Проте справжньої мети рейсів, у які вирушала шхуна, не пояснили. Про них знали лише Мукудорі та довірений Кокікі боцман Кавагуті.

«Екіпаж чудернацький, — похмуро думав Хасімото, роблячи на карті прокладку курсу. — Збіговисько якихось озлоблених мовчунів. Та й сам я не капітан, а іграшка, якою може бавитися навіть цей кретин Кавагуті».

— Президент риболовецької кампанії, в якій ви служили, рекомендував вас як здібного капітана, — згадав Хасімото слова Кокікі. — Проте — забудьте про самолюбство! — іноді вам, Хасімото-сан, доведеться слухатися сіндо й боцмана.

Ось так! Капітан, повноправний господар судна в плаванні, як те водиться споконвіку, раптом повинен виконувати волю боцмана. Воістину, все пішло шиворіт-навиворіт.

— Хасімото-сан! — заволав упередзорячий. — Ліворуч тридцять — проблисковий огонь.

— Бачу, Кіносіті, — відказав капітан. — То маяк на мисі Сіретоко. Отже, ми майже вдома.

Вранці шхуна пришвартувалася біля рідного причалу.

— Що ж, на перший раз досить і цього, — розглядаючи в монокуляр проектора звивисту, покраплену мерехтливими цятками стрічку, відзначив сержант-дешифрувальник, якому дали зроблений боцманом радіоперехват.

— Є щось путнє, Гаррі? — запитав такий же, як і сержант, здоровань, що сидів за сусіднім столом перед тумбою обчислювального апарата.

— Ні, Майкле, — не відриваючи погляду від стрічки, мовив дешифрувальник. — Звичайні портові радіосигнали. Очевидно, з бухт Такіура й Накатомарі [91] Японська назва бухт на о. Сімушир. , — додав.

— Росіян так просто не спровокуєш, не викличеш в ефір радіостанцій, які нас цікавлять, — відповів той, кого звали Майклом.

— Ти маєш рацію, — докинув сержант. — Не такі вони простодушні, як дехто вважає. Але ж шхуна спеціально ходила в рейс, на її спорядження затрачена не одна тисяча доларів. А ми, американці, люди ділові: вкладений капітал повинен приносити гендель. Ото майор Сміт і хоче козирнути перед начальством, поспішає дати звіт про «блискучі» результати підлеглої йому шхуни.

— Пнеться в генерали, — саркастично зауважив Майкл.

— Атож, — погодився Гаррі. — Бо затія з «Сінтоку-мару» — справа його рук. Він за неї відповідає.

Розмова відбувалася в кімнаті на другому поверсі того особняка, в якому був кабінет Кокікі. Йшлося про майора, з яким Мукудорі познайомився ще під час свого першого візиту в Абасірі. Виявляється, Сміт, людина-невидимка, й диригував «рибалками» «Сінтоку-мару».

Перш ніж викликати до себе сіндо, господаря шхуни, Кокікі зустрівся й бесідував із боцманом та капітаном.

— Нарікань на екіпаж у мене немає, — заявив Хасімото. — Всі на своїх місцях. Особливо боцман, — покрививши душею чи, може, глузливо, підсипав він похвалу на адресу Кавагуті.

— Ну, а що ви скажете про матроса-моториста Міяму?

— Він зарекомендував себе щонайкраще, — не здогадуючись, що боцман уже доповів про настрої Міями, відказав капітан.