Максим Кідрук - Навіжені в Мексиці

Мацератор, скориставшись тимчасовим затишшям, миттю зіскочив зі столу, скривджено нявкнув і сховався у мене між ногами.

— Що це все означає?! Хто кричав?

— Бу-ба-бу! Бу-бу-у-у! — сказав мій напарник і тицьнув ковбасою на кота.

Мацератор ще раз пронявчав щось на свій захист.

— На фіга ти бив кота ковбасою?

Тьомик ще раз попукав протигазом і замахнувся шматком ковбаси в бік кота. Мацератор зашипів, але за мить, наче похопившись, жалібно занявкав і тернувся об мою щиколотку. Потому котяра позіхнув, насупився і ображено почвалав надвір. І тільки тоді Тьомик наважився стягнути з голови протигаз і прокричав:

— Я не бив, я захищався!!!

— Ти що, здурів?! — почав я, але тут же затнувся.

У мене склалось враження, що за той час, поки я чистив зуби, мого напарника разів двадцять протягнули обличчям по асфальту. Лице кровило, заляпуючи його груди кров’ю.

— Та ні ж бо! Ти що, не розумієш? Він перший почав!

— Хто він ?

— Мацератор!!!

Я таки ні чорта не зрозумів. Хвилину чи дві, ввімкнувши макітру на повну, намагався віднайти логічне пояснення почутому та побаченому, але всі спроби потерпіли фіаско. Тоді моя увага переключилась на сірий гумовий протигаз, який Тьомик і досі тримав у руках.

— Звідки ти взяв протигаз?

— Лежав у стінці холодильника.

Я почухав голову. Що за маячня? Може, це якийсь дурнуватий сон?

— Так! Ану давай викладай все від самого початку і по порядку, — скомандував я, дивлячись, як тремтять руки в мого напарника. — Що трапилося, коли я пішов у ванну?

— Прийшов Мацератор…

— Сам?

— Сам.

— А хто тоді кричав?

— Я… — тихо відказав Тьомик.

— Стоп, — я мотнув головою, — давай ще раз спочатку.

— Ну, ти пішов, а я саме дістав з холодильника черговий шматок ковбаски, — зривистим голосом продовжив розказувати Тьомик, — і тоді цей кошлатий монстєр вискочив на стіл і посунув прямо на мене. А потім… потім…

— Що потім?

— Уявляєш, він підійшов впритул і безцеремонно спробував запхати носа в мою миску! В мою миску!!

Я прицмокнув язиком. Але все ще нічого не розумів.

— Але я, бачить Бог, не хотів конфлікту, — переповідав далі мій напарник. — Я готовий був домовлятися. По-доброму. Я дуже лагідно сказав йому: «Кицька! Кицька!»

— Він же ж кіт, а не кицька!

— Та яка, на фіг, різниця?!! — істерично загорлав Тьомик. — Він все одно не розуміє української!

— Добре. Не гарячкуй. Що було далі?

— Ну, і акуратно відсунув його від тарілки…

— Ой… — прошепотів я.

— Ага… — прошепотів Тьомик і боязко зиркнув на прочинені двері. — Монстєр вправно проліз під моє рукою і вихопив з миски найбільший шматок ковбаси. Я подумав, ну це ж треба — таке нахабство. А тоді, значить, простягаю руку, щоб забрати той шматок назад.

Я здригнувся, пригадавши учорашній звірячий вираз в очах Мацератора.

— Ну, це вже просто капець…

— Нє, — мотнув головою мій напарник. — Капець почався після того, як я таки вирвав ковбасу з його зубів, — впівголоса договорив Тьомик, а тоді пояснив, опустивши очі: — Він почав битися.

— Хто?!

— Мацератор!! Ну ж певно, що не шматок ковбаси! Причому не на життя, а на смерть…

На підтвердження своїх слів Тьомик прибрав з лиця рушника, яким під час розмови затуляв обличчя, трохи задер підборіддя і повільно покрутив головою в різні боки, показуючи мені пошматовані щоки та носа, які ще й досі юшили кров’ю.

— Ти впевнений, що це був він ? — перепитав я, визираючи крізь вікно кухні на подвір’я.

Мацератор, наче й не було нічого, спокійнісінько розлігся на моріжку перед домом, підставивши надуте пузо сонцю й облизуючи одну лапу. Такий собі милий котик на післяобідній сієсті.

— Так!!! — заверещав Артем.

— І він… він зробив це лапами?

— Ні, знаєш, пішов узяв у садку лопату і відлупцював мене нею!

Судячи по стану Тьомикової фізіономії, остання версія цілком могла мати місце. Однак, дивлячись на кота, який мирно дрімав на осонні, час від часу чухаючи за вухом лапкою, я просто не міг повірити, що оця пухнаста п’ятикілограмова тваринка змогла так поколошматити вісімдесятикілограмового мужика.

— А протигаз? — я все ще продовжував допитуватися.

— Я забув перед тим зачинити дверцята холодильника, — винуватим тоном пояснив Артем. — Той монстєр скористався тим і зразу заскочив всередину. Я здуру поліз слідом рятувати Авраамову найкращу ковбасу. Ось там і натрапив на протигаз в боковому відділенні дверцят… Побачивши, як я сунуся слідом за ним, Мацератор кинувся у контратаку, кілька разів укусив мене за носа, ледь не відірвав мені вухо, в результаті примусивши поспішно відступити на стіл. Але перед тим я в останній момент встиг хапонути до рук найбільшу ковбасу, до якої тільки дотягнувся, й натягти протигаз і почав відбиватися. Далі ти вже знаєш…