Знову напливом виникав обличчя Бертгольда? страшне, перекошене люттю. Перш ніж автомат командира гарібальдійців прошив тіло ката, ти встиг прошепотіти йому, хто такий насправді Генріх фон Гольдрінг…
Війна скінчилася. Ти міг би поставити на цьому крапку продовжувати навчання. Та є закон дружби і братерства. Одержавши від Курта листа і дізнавшись, що Маті-ні потрапив у біду, ти рушив йому на допомогу. І вскочив у пастку сам.
Спровокована сутичка з американським солдатом. Камера смертника. Спроба купити твою честь ціною зради. Ні, спочатку ця невдала спроба, а потім уже камера смертників… На світанку тюремний лікар «з гуманних міркувань» приніс ампулку з отрутою. Пам’ятаєш, як ти перекочував її на долоні? Ніби визначаючи вагомість блага, що вона в собі таїла. Була мить, коли ти хотів затиснути її в руці. Миттєва, безболісна смерть. Варт тільки роздавити тонку оболонку зубами. Та вся твоя людська гідність повстала проти цього. Ти хотів померти, як належить мужчині… А от від сигарети не відмовився. Який же курець відмовиться від останньої затяжки!
Помітивши метушню у вузькому тюремному дворі, де відбувалися страти, ти припалив. Гіркий і водночас солодкуватий присмак тютюну. Може, то так тільки здалося? Ти глибоко затягнувся ще раз…
А прийшов до пам’яті вже в Іспанії.
Тебе відкупили в американців, мов річ, і втягли до літака пихатого Нунке. Він збирався й порядкувати тобою, як річчю. Правда, досить цінною. Інакше не призначили б тебе в школі розвідників під Фігерасом вихователем російського відділу.
Знав би Нунке, що, викравши свого колишнього підлеглого, він привіз до школи бомбу уповільненої дії!
Пастка, безвихідь. Ти ще прикутий до ліжка. Всі твої думки спрямовані на одне — як би звідси втекти. Отверезила перша ж розмова з Нунке: недобитки фашизму, не лише тут, у школі «Лицарів благородного духу», а повсюдно, готуються до реваншу, в них могутні покровителі за океаном, де теж складають підступні плани, спрямовані проти Радянського Союзу та інших соціалістичних країн.
Фред Шульц. Тепер він став Фредом Шульцом. Тут усі працюють під вигаданим ім’ям. Навіть головний заокеанський бос Думбрайт.
Не скоро Григорію пощастило подати про себе звістку на Батьківщину й дістати звідти інструкції, а незабаром і вірного помічника, Домантовича. Його доставив сам Думбрайт разом з групою колишніх власовців, що стали курсантами школи.
Любий Мишко Домантович, відчайдушний Мишко Домантович, ми мусили з тобою про людські очі ворогувати, щоб не викликати ні в кого підозри про наші взаємини.
Був у тебе, Григорію, ще один острівець серед багнища, де ти міг відпочити душею, — вілла патронеси школи, “Агнеси Менендос. Ти спочатку поставився до цієї жінки вороже, і якби не її каліка донька, маленька Ірене…
Тепле і болісне почуття проймає серце Григорія. Він бачить красиву голівку молодої ще жінки з тужними очима, бліде личко дівчинки, що ніби освітлюється внутрішнім спалахом, коли вона бачить любих її серцю людей.
Як безжально й цинічно скористалися з сімейної трагедії Агнеси падре Антоніо і Нунке! Якими путами обплутали вони цю недосвідчену жінку, щоб остаточно поневолити її. До останнього часу Агнеса глибоко вірила, що очолювана нею школа «Лицарів благородного, духу» — установа чисто благодійна, де готується Христове воїнство, яке понесе людям науку любові й милосердя. І мадонна воздасть їй за це, повернувши Ірене здоров’я. Бідна ошукана душа! Саме здоров’ям Ірене і нехтували, щоб тримати тебе в руках, ховатися за такою надійною вивіскою, як школа лицарів — поборників віри.
Ну й пика була у Думбрайта й Нунке, коли вони дізнались про втечу Агнеси до Італії! Так спритно їх ошукати! Виїхати ніби на прощу до папи римського і забрати з собою всі гроші, що лежали на рахунку патронеси. «Це рука падре, тільки рука падре…» — аж захлинався Думбрайт. «Негайно його повернути, його і Агнесу з її калікою! Доручити це Фреду!»
І ось ти в Римі. Він вирує за стінами цієї кімнати.
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Дозвольте відрекомендуватися вдруге!
На прочинених вікнах лопотять спущені штори.
Цей звук нестерпно дратує Вітторіо Рамоні. Він нагадує йому клацання батога, що підганяє час. Такий дорогоцінний саме зранку, коли він може присвятити себе улюбленій справі… Правда, сьогодні Вітторіо затримався мало не на півгодини: приміряв робочу куртку, принесену кравцем. Що вдієш, коли належиш до тих витончених натур, для яких оточуюча обстановка під час роботи важить немало, чи то колір ручки для письма, чи власне вбрання.
Читать дальше