Микола Дашкієв - Зуби дракона

А справа заплутувалась далі. Професор помітив, що його дочка відчуває потяг до Чарлі. Це було страшно, але Сатіапал не наважився розповісти правду й Майї. Він боявся, що втратить дочку і не набуде сина. Щоб уникнути цього, він вдався навіть до розмови з російським лікарем, паленіючи од сорому і наперед знаючи, чим вона скінчиться.

Цей стан починав бути нестерпним. Сатіапал намагався якнайшвидше перетнути заплутаний клубок, форсував «екзамени» Чарлі на звання «справжнього сина» і, п’ючи солодку отруту спогадів, заплутувався ще далі.

Джаганнатх Сатіапал, єдиний син поважного й досить багатого раджі, як майже всі діти індійських князьків, навчався в Англії. Це було в той період, коли Британська імперія досягла свого найвищого розквіту, а Індія вважалась за найкоштовнішу перлину британської корони.

З тисяча шестисотого року англійська Ост-Індська компанія викачувала з Індії все, що тільки можна, прирікаючи її населення на злидні та голод. Та хто знав про долю індійських бідаків? Навіть Сатіапал був змушений вивчати історію рідної країни з англійських підручників, а широкі маси читачів усього світу годувалися нісенітницею, замішаною на солоденькому сиропі. Ті, хто не бував в Індії, знали про неї лише як про країну слонів та пам’ятників старовини, благородних принців та факірських чудес.

На молодого красивого Сатіапала, який приїхав навчатися до Кембріджа, позирали з підвищеною цікавістю. Про нього ходили чутки, що він успадкує після смерті батька величезні багатства і необмежену владу над територією завбільшки з Шотландію. Не одна з жінок вищого світу Кембріджа потай мріяла стати індійською княгинею, тому Сатіапала навперейми запрошували на банкети, пікніки, інтимні вечори, його одразу ж зачислили до категорії «світських левів».

Молодий раджа не уникав зустрічей. Він вивчав англійців далеко пильніше, аніж вони його, бо знав, що рано чи пізно нинішні приятелі перетворяться на ворогів. Гніт однієї нації іншою не може тривати без кін-ця-краю.

Джаганнатх Сатіапал не належав до славної когорти тих, хто із зброєю в руках бореться за щасливу долю свого народу. Він був прихильником поміркованих методів і передусім бажав своїй країні розвитку. Могутня в минулому, Індія після розпаду династії Великих Моголів та довгочасного панування колонізаторів перетворилася на відсталу й убогу країну. їй потрібні були фабрики й заводи, люди, які могли б рухати вперед науку й техніку. Тільки звівшись на ноги, як гадав молодий раджа, Індія зможе виступити проти могутньої колоніальної імперії.

Наперекір своєму батькові Джаганнатх Сатіапал вивчав у Кембріджі не юриспруденцію, а природничі науки. І саме там, не на банкеті, а в університетській лабораторії, він і познайомився цілком випадково з Марією-Луїзою Бертон, дружиною свого вчителя.

Це було епізодичне, швидкоплинне захоплення, яке однак призвело до зв’язку, глибшого за звичайні. Марія-Луїза сама прагнула цього. Вона безтурботно й легковажно посилалася на те, що її чоловік удвоє старіший за неї, хворий, а їй хотілося б мати дитину.

Сатіапал сприймав це за жарт. Він взагалі ніколи не ставився серйозно до розбещеної співачки і не поважав її. Напровесні тисяча дев’ятсот дванадцятого року він закохався в іншу і перестав бувати в Бертонів. Ображена коханка бомбардувала його листами, запрошувала прийти, щоб довідатися про важливу й приємну таємницю, однак Сатіапал, вважаючи це за звичайні жіночі хитрощі, уникав зустрічі, а незабаром виїхав з Англії вже як наречений Марії Федоровської, дочки видатного російського фізіолога.

Це було справжнє, сильне взаємне кохання. Академік дав згоду на шлюб дочки з чужинцем, однак поставив за умову, що подружжя назавжди оселиться в Росії.

Джаганнатх Сатіапал на цю умову погодився. Так, він любив Індію, як завжди люблять те місце, де народився, але після тривалих блукань по чужині змінити Англію на Росію йому було не важко. Академік доживав віку, а після його смерті Сатіапал з дружиною зможе виїхати на батьківщину.

Старий раджа, батько Сатіапала, зустрів цю звістку, як величезне лихо для сім’ї. Спочатку він умовляв сина, погрожував, благав, а потім надіслав короткого листа з повідомленням про те, що позбавляє Джаганнатха права на спадщину та зрікається його.

Батько був далеко, а молода наречена поруч. Примарна велич титулу індійського раджі не втратила для Сатіапала свою принадність. Хоч як йому було важко, він відповів батькові, що не може змінити своє рішення, і, таким чином, як йому здавалося, перетяв собі шлях на батьківщину.