Микола Панов - Боцман з «Тумана»

— Ви це до чого?

— А до того, що татусь через свою малосвідомість завжди мені говорив: «Хоч і англійці, видно, не ті стали і мир у нас з ними, а все-таки потрібне пильне око». А потім бувало додасть: «З ведмедем дружись, а за сокиру держись». Це у нас таке прислів'я є.

— Розумне прислів'я, старшина.

— І проти цього льотчика я хоч нічого й не маю, але прийшла мені дивна думка.

— Яка думка? — насторожився Медведєв.

— Здається мені, що він у чужій одежі ходить. Не бачили, як він хусточку мимо кишені сунув? Наче до цього одягу не звик.

Медведєв стурбовано провів рукою по обличчю.

— Фантазуєте, боцмане. Дивні у вас думки…

— Точно, товаришу командир. Мені після всіх цих походів скоро зелені чорти почнуть ввижатися. Дозвольте іти відпочити?

— Ідіть… А втім, стривайте, боцмане. Агєєв зупинився.

— Хоч і дивні у вас думки, а все-таки береженого й бог береже. Так же, правда, татусь ваш говорив? Звичайно, краще б зовсім цих сторонніх тут не було. Але коли вже вони тут, то й справді треба до них бути якнайближче. Тільки без нав'язливості, боцмане… Ви Фролову наказали, щоб він також стежив за О'Греді?

— Так точно, сказав.

— Тоді зараз вам відпочити можна… До речі, не знаєте, що ця жінка там кроїла?

— Новий костюм підганяє. У мене зайва матроська роба була — ще давно морем сюди цілий морський чемодан прибило… Я їй і запропонував. Гидко їй в цьому халаті…

Вони повернулися до кубрика. Жінка знову запобігливо схопилася. Почекавши, шмигнула до виходу з темним згортком під пахвою.

— Хотів вас попередити, — сказав Медведєв, — до краю площадки підходити не можна, можуть побачити знизу.

— Гаразд, — слабким голосом сказала Маруся.

— Вогню засвічувати не можна. У вас є сірники?

— У мене немає сірників. Я не буду запалювати вогню.

Агєєв ліг, зігнувшись у кутку під плащ-палаткою. Маруся почекала, ніби хотіла сказати щось… Зітхнула уривчасто, зникла за дверима.

Агєєв устав, нечутно вийшов за нею.

Кульбін швидко писав біля апарата.

— Товаришу командир, радіограма-відповідь. Подав ледь біліючий у темряві папірець.

— Це десант, товаришу командир? — сказав шепотом. — Може, на світанку!

— Так, це десант, Василю Степановичу, любий! — Очі Медведєва сміялися, він неначе помолодшав, давно Кульбін не бачив таким свого командира. — Завтра вирішиться все. Може, останню ніч тут перебудемо. Може, завтра…

Він не договорив. Радість світилася в його очах, але він узяв себе в руки, затамував порив. Сухішим, уривчастішим став його голос.

— Тепер, в останню ніч, треба нам чого-небудь не прогавити. Ідіть змініть Фролова, він уже давно другу вахту стоїть. На всякий випадок установимо постійний пост тут, біля рації, і біля спуску в ущелину. Стежте за нашими гостями — звідти, де на вахті стоїмо, всю площадку видно. Через чотири години вас змінить боцман. А ви вже вечеряли?

— Так точно.

— Тоді ставайте на вахту.

Кульбін узяв автомат, підхопив плащ-палатку. Медведєв залишився сам.

Він пройшовся по кубрику туди й назад. Боляче, тривожно завмирало серце, хотілося щось робити, не відкладаючи, зараз же…

До кубрика зайшов Агєєв.

— Товаришу командир, дівчина за скелею, мабуть, новий костюм приміряє. Англієць з Фроловим.

— Гаразд. Відпочивайте.

Агєєв ліг, натягнув на себе плащ-палатку. Медведєв ходив по кубрику. Поглянув на Агєєва, який спав, повернувши до стінки бронзове обличчя. Агєєв дихав глибоко і рівно.

— Молодець боцман! — не міг стримати вигуку Медведєв.

Боцман ворухнувся, розплющив очі — наче й не спав, запитально дивився на Медведєва.

— Нічого, старшина, спіть… Боцман знову заплющив очі.

До кубрика зайшли Фролов і О'Греді. Сигнальник, як завжди поривчастий, швидкий, вніс з собою знадвору свіжість, запах океану і вітру.

— Відбарабанив вахточку… Дозвольте сісти, товаришу командир? — Ледь розпізнаваний у напівтемряві, сів на койку, витягнув з-за вуха сигарету. — Тепер і закурити не завадить. Мене містер О'Греді почастував ще на вахті. А я йому кажу: «На вахті курити не можна, а після вахти — з дорогою душею…» Закуримо, містер?

Він узяв сигарету в зуби, потягнувся за сірниками. О'Греді нахилився, несподівано відібрав сигарету.

— Та ви що! — підскочив Фролов. Льотчик поклав сигарету в кишеню. — У нас так з людьми не поводяться, містер!

— Каушен! Нот лайт! [10] — Обережно. Не треба світла! ( англ. ) — сказав льотчик роздільно. Усміхаючись, підняв товстий палець.