Борис Акунін - Алтин-толобас

— Ага, а що таке «алтин-толобас»? — запитав магістр у доктора.

— Уявлення не маю. Мабуть, якийсь тип кам'яного підвалу для зберігання особливо цінних предметів. Адже «алтин» по-тюркськи означає «золото».

— Знаю-знаю, — кивнув Фандорін.

— А що таке «толобас», невідомо. Я облазив усі словники — не знайшов. У часи татарського протекторату на Русі ходила величезна кількість запозичених слів, які потім поступово вимивались із вжитку. Деякі зникли безслідно, в тому числі й із тюркських мов. Це пусте, адже зміст у цілому зрозумілий. Зрозуміле й наше завдання. Я б сформулював його так…

Архівіст зосереджено втупився у вікно і здивовано заморгав очима — здається, тільки тепер помітив, що на вулиці давно ніч, але тут же забув про чудеса природи й знову повернувся до співбесідника.

— Ми з вами маємо визначити хоча б приблизно, з точністю до ста метрів, яку ділянку описано в листі капітана фон Дорна. Тільки й усього.

— Тільки й усього? — іронічно перепитав Ніколас, якому це завдання аж ніяк не здавалося таким уже дріб'язковим. — Та й що нам дасть «точність до ста метрів»? Це ж цілий гектар.

— Ну то й що? Коли в нас будуть переконливі докази, можна залучити до роботи будь-які сили, будь-які інстанції! Вони в нас у чергу вишикуються! Де можливо, розкопаємо, де не можна копати — пробуримо, візьмемо проби ґрунту. Це ж не у президента під сідницею, у Кремлівському пагорбі довбатися, а за Садовим кільцем! Зовсім інша справа.

— Чому ви такі впевнені, що саме за Садовим кільцем?

Максим Едуардович страдницьки закотив очі, що з його боку було не надто ввічливим, і пояснив невігласу-іноземцю:

— Садове кільце повторює контури Скородома — так по-іншому називали Земляний город, границями якого обмежувалася Москва сімнадцятого століття.

— Про Земляний город я знаю, — пробурмотів присоромлений Ніколас, — я просто не знав, що він іще і Скородім. Дивна назва…

— Це через те, що за межами городських стін будинки споруджували абияк, нашвидку — все одно кримчаки або які-небудь ногаї спалять. Ось дивіться…

Обидва історики схилилися над докладною мапою стародавньої Москви, скомпонованою великорозумним Максимом Едуардовичем із голландського плану 1663 року, схеми шведського дипломата Пальмерстона 1675 року й повуличних креслень Приказу таємних справ.

— Бачите лінію земляного валу та башти на ньому? Є башти глухі та башти з воротами. Послідовність пошуку, Фандорін, має бути такою. Спочатку ми визначаємо, про які ворота йдеться в листі…

Ніколас здивувався:

— Вибачте, та хіба це не очевидно? Адже в листі сказано: Кам'яні ворота, й навіть є назва вулиці, що йде від них, — Чорна слобода.

— Про ворота ми ще поговоримо, — сухо сказав Болотников, переборюючи роздратування. — Що ж до вулиці, то тут мені доведеться вас розчарувати. Ви мені показували ваш переклад листа сучасною мовою, і я відразу звернув увагу на одну істотну помилку: ви довільно, на власний розсуд розставили там великі літери, котрих в оригіналі, певна річ, нема, тому що на той час вони ще не були запроваджені в ужиток. Тому, зокрема, визначення вулиці перетворилось у вас на її назву. Не було ніякої Чорної слободи, автор листа просто мав на увазі одну з чорних слобід, яких довкола Скородома під ту пору нараховувалося принаймні десятка півтора. Ми сьогодні точно не знаємо, скільки саме їх було, тому що не всі переписні книги того періоду збереглися. Чорна слобода — це поселення, в якому мешкали тяглові людці, податний стан: ремісники, орачі, дрібні торговці.

Це повідомлення збентежило Ніколаса. Він бачив на мапі московського метрополітену станцію Новослободську і в глибині душі плекав надію, що заповітна Чорнослободська, можливо, навіть розташована десь неподалік. Тут магістрові й на думку не спав новий, іще більш прикрий здогад.

— Дозвольте, — ослаблим голосом вимовив він, — але ж у цьому разі й ворота могли бути не Кам'яні, а просто кам'яними. Скільки, ви говорили, було воріт у Скородомі?

— У різні часи по-різному. В 70-ті сімнадцятого століття дванадцять основних, та ще могли бути зроблені проїзди в деяких глухих баштах.

— І всі ворота були кам'яними, — приречено кивнув Фандорін.

Болотников подивився на нього з дивною посмішкою, витримав паузу й переможно оголосив:

— А от і ні! Кам'яних воріт було тільки двоє — Калузькі й Серпуховські, побудовані в кінці царювання Михайла Федоровича. Решта надбрамних башт були дерев'яними. Нам слід визначитись, які з цих двох воріт наші, відновити контур чорної слободи, відміряти по її головній вулиці від застави 230 сажнів, тобто 490 метрів, і ми дізнаємося, де приблизно стояв потрібний нам будинок. Потім я попрацюю в Московському міському архіві, вивчу історію цього земельного володіння: які будівлі там стояли й коли, що з ними сталося. Раптом удасться знайти відомості про забудову сімнадцятого століття — про якийсь дім на «знатному» (тобто, напевно, кам'яному, оскільки йому не страшна пожежа) фундаменті. Навіть якщо потрібних відомостей не виявиться, все одно зону пошуку буде визначено.