Володимир Обручов - В нетрях Центральної Азії

У цьому оповіданні неправдоподібне те, що обложені міщани не могли добути в колодязі води. Якщо раніше навколо міста протікала ріка, то більш імовірно, що в шарах наносного грунту, на якому стояло місто, була вода і навіть на невеликій глибині. Можливо, що ці колодязі скоро вичерпались. Так само неправдоподібно, що води не виявилось на глибині 400 аршинів, тобто 280 метрів. У великій долині з озерами й пониззям Едзін-Голу, у товщах наносів цієї ріки, певно, є ґрунтова вода на невеликій глибині, а глибше — артезіанська.

Треба сказати, що добуті нами старожитності XIII століття в Хара-Хото виявились дуже інтересними і вияснили багато деталей життя і побуту китайського міста на окраїні пустині, в якому побував італійський посланник Марко Поло. Але можна було спитати, заради чого люди заснували це місто в пониззі ріки Едзін-Гол, так далека на північ від культурної і населеної смуги Китаю, яка простягається вздовж усього північного підніжжя гірських пасом Куньлуню і Наньшаню, по якому проходив иідомий «шовковий шлях» і здавна відбувалося сухопутно сполучення між Північною Європою і Китаєм в середні віки, коли морські шляхи ще були погано вивчені і небезпечні. Можна сподіватися, що вивчення старожитносте, добутих нами в Хара-Хото, з'ясує умови існування цього міста і причини його заснування в місцевості, м икій немас ніяких красот І зручностей, а лише береги ріки з брудною водою, багатою на мул, з кущами шелюги, тамариску, тополь серед пустині, далеко від гір. Однак будь-яких корисних копалин ми поблизу цього міста не виявили.

Знайдені в місті паперові гроші, серед яких були асигнації років правління династії Юань, показали, що в роки 1280–1284 нашої ери місто ще існувало. Ця монгольська династія царювала в Китаї з 1280 по 1368 рік.

Багаті результати нашої поїздки до мертвого міста, лцо в пониззі ріки Едзін-Гол, остаточно укріпили моє прагнення відшукувати руїни давніх міст і добувати скарби, які збереглися в них, рятуючи ці скарби від загибелі та розкрадання. Тому Лобсин, буваючи під час своїх поїздок в кочовищах киргизів і калмиків, постійно збирав у них відомості про руїни селищ і міст, я з'ясовував те ж саме в Чугучаці у китайських місцевих та приїжджих купців, а консул переглядав старі китайські географічні праці і літературу про Китай та Індію, яку одержував з посольства в Пекіні.

Наприкінці зими в мою лавку зайшов китайський купець, що прибув з м. Дуньхуан, що на крайньому заході провінції Ганьсу. Він мав їхати далі через Сибір до Москви і навіть за кордон шукати якихось особливих товарів, про які він вважав за краще зайвого не говорити, а тільки поцікавився, чи не займаюсь я їх збутом. Між іншим, в розмові він нагадав, що недалеко від м. Дуньхуан, більш відомого під назвою Сачжеу, у печерах передгір'їв хребта Алтинтаг стоїть велика буддійська кумирня, в якій нібито є тисяча статуй божеств. Лами цієї кумирні бідують, бо монгольського населення поблизу зовсім немає і храми приваблюють дуже мало відвідувачів і жертвувателів. Тому лами охоче продають богомольцям статуетки богів, які самі виліплюють з глини, а також старі буддійські книги, що збереглися з минулих часів, коли кумирня процвітала. Частина печер уже завалилась і неприступна. Він сказав, що купив там декілька буддійських творів і везе їх до Парижа, де є знавець санскритської літератури, який може оцінити значення цих книг.

Інтерес, який викликала у вчених невелика кількість старих книг, привезених нами з руїн Хара-Хото і відправлених в бібліотеку Академії наук, примусив мене взяти до уваги це повідомлення купця і поговорити потім про нього з консулом. Консул підтвердив, що існує храм з тисячею будд поблизу Сачжеу, відомий в китайській літературі, і порадив мені при нагоді відвідати його і зібрати більш докладні відомості. Незабаром після цього і Лобсин розмовляв з дуже старим монголом, що бував у молоді роки навіть у Лхасі, і теж чув від нього про храм з тисячею будд, який дуже уславився в старовину, а тепер його відвідують лише зрідка, бо знаходиться він дуже далеко в стороні від головних шляхів монгольських богомольців, що добираються на поклоніння як в монастирі Гумбум, Лабран на північній окраїні Тібету, так і в Лхасу. Колись, років сто і двісті тому, особливо в ті часи, коли в Джунгарії правив незалежний від Китаю хан, монголи цієї області, а також західної заалтайської частини Монголії йшли до Лхаси через Хамі і Сачжеу, і кумирня з тисячею будд на шляху цих богомольців була першою і найбільшою, розташованою, так би мовити, перед дверима Тібету. Біля неї каравани богомольців зупинялися для відпочинку і молилися богам про щасливий шлях через суворі нагір'я Тібету, де каравани нерідко зазнавали нападу тангутів і тібетців.