Володимир Обручов - В нетрях Центральної Азії

Під час розмов з князем Лобсин розповів йому про своє плем'я монголів-торгоутів, батьківщиною яких також є долина Едзін-Голу і які пішли звідти разом з військами Чингіс-хана в його поході ХНІ століття на захід, а потім поселилися впереміжку з киргизами на степах Джунгарії. Лобсин спитав князя, коли саме його предки повернулися на свою батьківщину — на Едзін-Гол. Князь відповів, що це сталося 450 років тому і що він чув від свого батька скаргу, яка переходить з роду в рід, на те, що ті, хто влаштував це повернення на батьківщину, помилилися, бо вона своєю природою виявилась гіршою, ніж долина Кобу між Сауром та Семистаєм, де торгоутські князі осіли після походів з Чингіс-ханом. Лобсин розповідав князеві про гори Сауру, Семистаю, Барлику, Джаїру, про чудові літування на їх прохолодних висотах, Зручних зимів'ях в долинах і пристав до думки, що на Едзіні значно гірше: добрих літовок нема, весь рік проводять на берегах ріки, де багато комах, піщані бурі і природа значно бідніша.

Назад до Чугучака їхали понад місяць. Ми йшли здебільшого тією ж дорогою і без особливих пригод, тим-то описувати шлях немає рації. Скажу лише, що ми одного ринку після нічного переходу звернули до фортеці Чорного лами, щоб завезти йому обіцяні книги. На стук у вороги нам після переговорів відчинив старий монгол і сказав, що Чорний лама захопив у китайського каравану велику суму срібла, яку везли в Урумчі, і вирішив, що йому вистачить грошей для викупу брата і сестер. Тому в супроводі чотирьох своїх соратників він поїхав до Пекіна, а старого залишив стерегти фортецю на випадок, якщо грошей ие вистачить, щоб викупити всіх трьох дітей, і доведеться повернутися і продовжувати свій промисел. Верблюдицю, баранів і кіз залишив, щоб підтримати його існування.

Ми пробули дань у нього, залишили йому борошна і пшона, які взяли на Едзін-Голі для Чорного лами, і ввечері вирушили далі. Другу зупинку зробили поблизу Баркули на тому ж самому заїжджому дворі; тут я витратив решту паперових грошей на купівлю борошна, пшона, мо-мо для людей та гороху для коней. Остання дільніця нашого зворотного шляху була іншою. Ми пройшли в Гучен і звідти прямо через піски Гурбан-Тунгут до солончаків у пониззі ріки Хобук, поминувши більш довгий маршрут до Алтаю і по ріці Урунгу. Цей шлях був можливий тому, що настала зима, випадав сніг і ми могли обходитися без колодязів і джерел, користуючись снігом для себе і тварин; у пісках між Гученом і Хобуком є кілька великих безводних переходів, і через них ця дільниця шляху в теплу пору року неприступна.

Ми благополучно перейшли через піски до озера Айрик-Нур у пониззі ріки Дям повз місто Нечистих духів і долиною Мукуртай проїхали в Чугучак.

Все добуте в Хара-Хото я передав консулу, який відправив його в Академію наук і одержав за нього гроші; вони покрили мені всі збитки по мануфактурі з невеликим лишком. Це я вважав достатнім, бо займався розкопками не заради збагачення, а з самого лише інтересу. Від консула я дізнався також про причини загибелі міста Хара-Хото, які викладені в літературі.

Народний переказ про місто розповідає, що останній володар міста, богатир Хара-цзянь-цзюнь, вважаючи своє військо непереможним, збирався відібрати престол у китайського імператора. Тому китайський уряд вислав великий військовий загін. Цілий ряд боїв між ним і військами богатиря поблизу кордонів Алашанського князя в горах Шарцза закінчився невдало для військ богатиря. Китайські війська примусили їх відступити і, нарешті, сховатися в місті Хара-Хото, яке вони обложили. Не наважуючись іти на приступ, китайське військо задумало позбавити місто води. Ріка Едзін-Гол тоді текла навколо міста. Китайці загатили русло ріки мішками з піском і відвели ріку на захід. Кажуть, що цю загату й досі видно; вона має вигляд валу, в якому торгоути ще недавно знаходили рештки мішків.

Обложені після втрати води почали копати колодязь у північно-західному кутку міста, однак, хоч пройшли вже близько 80 чжанів (по 5 аршинів), на воду не натрапили. Богатир вирішив дати ворогам останній бій, але на випадок невдачі заздалегідь використав викопаний колодязь, поскидавши в нього все своє багатство — не менше 80 гарб, по 20-ЗО пудів у кожній, самого тільки срібла, не кажучи вже про інші коштовності. Потім умертвив двох своїх дружин, сина і дочку, щоб з них не поглумилися китайські офіцери, наказав пробити бреш у північному мурі поблизу місця схованих скарбів і через бреш на чолі свого війська напав на ворога. У сутичці його вбили, військо розгромили, ворог пограбував місто, але закопаних скарбів не знайшов. Кажуть, що вони й досі1 лежать у колодязі, хоч їх і розшукували китайці з сусідніх міст і з навколишніх місць монголи. Невдачу пояснюють тим, що богатир сам замовив місце. В це вірять ще й тому, що останнього разу шукачі скарбу відкрили-замість нього двох великих змій з червоною і зеленою лускою.