Володимир Обручов - В нетрях Центральної Азії

Вранці ми з жалем покинули цю стоянку і поїхали гірською стежкою, вздовж підніжжя Джаїру, на захід. Ліворуч увесь час, то відступаючи, то наближаючись до самої стежки, простягалися високі зарості тростини, що ховали від нас русло ріки Манас; де-не-де серед них виглядали поодинокі дерева. Праворуч підносились укоси невисокої тераси, що являла собою чорну Гобі, вкриту щебенем і галькою; вона йшла до висот Джаїру, які обмежовували горизонт своїми скелястими голими пасмами.

Годин через дві русло ріки і зарості відступили подалі від стежки, і тепер ліворуч від неї простягались то голі площі такирів з сірим грунтом з глини, розбитим тонкими тріщинами, гладеньким і твердим, як паркет, то піщані горби, що поросли кущами тамариску; на деяких тамариск вже засох, а самі горби зруйнувались.

— Бачиш, Хомо, — сказав Лобсин. — Ріка від горбів відійшла, зелень сохне, а вітер розвіває пісок.

Подекуди чий утворив густі зарості, в яких раз у раз попереду нас вискакували і швидко зникали зайці; місцями траплялись хакі — плоскі западини, в яких ранньої весни стояла вода, а тепер червонувате глинясте дно їх висохло, розбилось глибокими тріщинами на п'яти— і шестикутники, на краях яких верхній шар глини загнувся догори чи навіть скрутився трубками. Та ось показались великі кущі шелюги, дерева, і стежка несподівано наблизилась до самого берега ріки Манас; ріка текла тут дуже тихо і мала всього кроків 50–60 завширшки. Стежка йшла у воду, і на протилежному березі видно було її продовження.

— Оце і є брід Тас-Уткель, як описали калмики, — вигукнув Лобсин, — єдине місце, де можна перебрести на той берег. А скрізь в інших місцях гущавина очерету на болоті, не можна проїхати до ріки, а вода в ній глибока, вище сідла.

— В очереті кабани, мабуть, живуть? — спитав я.

— Багато кабанів і тигри, кажуть, трапляються.

— Чого ж ти мені не сказав учора ввечері коло озера, що тут тигри є? А ми так спокійно ночували там біля очеретуї.

— Мало чого наговорять люди! Можливо хтось п'ять-десять років тому бачив цього звіра. А я ось скільки вже об'їздив і ніде не бачив його. Тільки шкуру бачив один раз у монгольського князя, — красивий звір, жовтий з чорними смугами впоперек.

— Від цього броду, казали, треба повернути направо в горби і там скоро побачимо гори з вугіллям. Тільки тут треба напоїти коней, там води мало буде, — докинув він.

Ми заїхали в ріку, і коні напились. Потім знайшли стежку, яка від броду потяглася в глиб горбів підніжжя Джаїру. Незабаром на їх схилах показались світло— і темно-червоні шари глини, що чергувались з жовтими і зеленими, і під полудень ми побачили досить високий плоский горб сірого кольору з нерівними схилами, на яких в різних місцях зеленіли кущики, — вони свідчили про те, що вода тут є.

— Ось це й має бути горб з чорного вугілля, — заявив Лобсин. — Таких, кажуть, тут сім чи вісім — один за одним недалеко. А вода, кажуть, тут не в джерелі чи колодязі на дні долини, а на самій вершині горба витікає.

— Треба подивитись! Якщо вода є, ми тут же біля горба намет поставимо. Та тільки це чудно щось, — вода на вершині горба, а не коло підніжжя.

Ми спішились і вибрались на горб. Він весь складався з пластин майже чорного каміння, накладених східцями одна на одну, частково засипаних піском, в якому укріпились кущі, що вже зеленіли. На плоскій вершині була яма в 1? — 2 аршини в поперечинку і в дві четверті завглибшки, повна чистої води, подекуди вкритої чорною плівкою. Ми, звичайно, зразу ж зачерпнули жменею води і покуштували. Вода була прісна, проте з присмаком чогось смолистого і запахом сургучу.

— Зійде й ця, — сказав Лобсин. — З плитковим чаєм пити можна. І коні питимуть.

— А що це таке? — спитав я, показуючи на темні бульки, що піднімалися в одному місці з дна ями і на поверхні розпливались в густу чорну плівку. Я помочив палець. в цю плівку і понюхав — вона відгонила гасом.

— Ось це, видно, те рідке вугілля, яке лами на ліки збирають, як монголи казали, — заявив Лобсин.

— Яке ж вугілля гасом пахне? І не чув я про рідке вугілля. А чи не нафта це сира, з якої рас гонять? Отак скарб ми знайшли! В Чугучак гас привозять здалеку, з Баку на Кавказі, а його можна діставати поблизу. Це буде вигідніше від золота!

— Так, Хомо! Ти мені якось розказував, як на Кавказі добувають цю саму нафту, як з неї на заводах гас виганяють, і я тоді зрозумів, чому її в Чугучаці так дорого продають.

Обійшовши яму з водою, ми побачили, що в одному місці її край був трохи нижчий, сюди збиралась чорна плівка і поволі стікала струмком з палець завширшки на схил горба, який в цьому місці був не темно-сірий, а чорний і блискучий. Струмок тік ледь-ледь, розпливався і трохи нижче застигав. Я ступив на це місце, і підошва чобота прилипла немов до густого вару або дьогтю.