— Недарма ж ми бачили по дорозі башти, карнизи, купини чудернацької форми, схожі на те, що було в тому місті нечистої сили. І тут нечисті духи пустували, щоб збентежити проїжджу людину, — сказав він. А я не міг пояснити йому до ладу, як утворилось це обо і ці форми каміння [8] Масивний граніт при вивітрюванні іноді розпадається на великі кулі, які в умовах пустині вкриваються чорним блискучим «лаком пустині», як і щебінь, що відбиває проміння сонця і місяця, про що вже зазначалось кілька разів у цій книзі. — Прим. автора.
.
Відпочивши, ми поїхали далі вгору по тому ж сухому руслу.
— Це русло, — пояснив Лобсин, — ріже все південне пасмо Джаїру, яке на схід від нього називають гори Чингіз, а на захід — гори Кир. Останні тягнуться до станції Сарджак на тракті з Чугучака в Шихо, яким ми їхали з німцями.
Русло являло собою стрічку, вкриту піском і галькою, завширшки від 20 до 50 кроків, врізану в гори Джаїру, які утворили його береги. На бортах русла де-не-де росли дрібні й великі кущі, але води ніде не було. І здавалося дивним, як це довге русло могло утворитись без текучої води.
— Невже тут ніколи не тече вода? — спитав я.
— Ранньої весни, коли тануть сніги, тут води досить багато буває, — відповів Лобсин. — І влітку, якщо піде дуже велика злива, вода біжить бурхливим потоком, але недовго, збіжить вся і знову сухо.
Справді, на шляху по руслу я помітив, що деякі кущі в його бортах повалені і дещо засипані піском і галькою; це свідчило про те, що по руслу протікає вода із значною силою.
Ми їхали години три чи чотири цим руслом; нарешті, воно кінчилось разом з південним пасмом Джаїру. Сонце вже сідало, коли ми дістались до невеликого джерела Ащили-Бастау у верхів'ях русла між горбами, що належали вже другому середньому пасмові. Тут була деяка паша для коней і паливо — кущики по схилах гір.
— Хлопці, треба набрати побільше хмизу і аргалу, — сказав Лобсин. — В цій місцевості можуть бути вовки. Сюди, кажуть, іноді забігають кулани з рівнини на південь від Джаїру, а за ними може прийти до нас у гості й тигр.
— Навіщо ти нас лякаєш! — зауважив я. — Біля озера Айранкуль, де був великий очерет і де тигр справді міг би жити, ти нічого не сказав про нього. А тут в ці голі горби чого він прийде?
— За куланами, він їх дуже любить, — виправдувався Лобсин.
— Сподіваюсь, що ні куланів, ні тигра ми не побачимо, — заперечив я. — А багаття, звичайно, вночі будемо підтримувати по черзі. Вовки можуть налякати наших коней.
Так ми й зробили. До півночі по черзі по одній годині вартували хлопці, а потім до світанку по півтори години один з нас. Багаття підтримували невелике, але коли виття вовка розлягалось ближче і коні починали хропти, а собака — гавкати, підкидали палива. Але на початку літа ночі короткі, і о третій годині вже розвидняється. Мені довелось вартувати з двох годин, і через годину я вже пустив коней пастись, а сам з собакою був поблизу них, маючи напоготові рушницю. Це було не зайвим, бо на вершині сусіднього горба показався вовк, що підкрадався до коней. На посвітлілому вже фоні сходу я розрізнив його силует, собака загавкав. Я підвів рушницю і. вистрілив, але було далеко, і картеч, мабуть, тільки шльопнула по шкурі наприкінці польоту, і вовк зник.
Розвиднялося, і я на фоні сходу розрізнив силует вовка.
Наступного дня надвечір прибули до юрт Лобсина у верхів'ях цієї ріки Дарбути. Лобсин залишив там сина і одного коня. Вся його родина і сусіди цілий вечір слухали його розповідь про наші пригоди, про місто та обо нечистих духів, що викликали велику цікавість і різноманітні пояснення, про горби і жили асфальту та рідку нафту. Я забув сказати, що, поки ми ходили оглядати горби, хлопці набрали пляшку цієї нафти, терпляче збираючи ложкою чорну плівку, коли вона випливала на поверхню води в ямі на вершині першого горба. Ця пляшка тепер переходила з рук в руки, нафту нюхали і пробували пальцем на смак. Асфальт з міста і з горбів теж був оглянутий і випробуваний як паливо.
Через два дні знайомою дорогою ми прибули в Чугучак і прийшли до консула, щоб розповісти про цілковиту невдачу розкопок у місті і показати зразки асфальту й нафти. Опис міста видався йому спочатку вигадкою, і він кілька разів перепитував і примушував повторювати деякі подробиці, щоб перевірити, пробуючи спіймати нас на суперечностях. Але ми описували так докладно і однаково, що йому довелося повірити. Пояснення форм міста силою нечистих духів він взяв на сміх, чим дуже збентежив Лобсина, який, незважаючи на багаторічне спілкування зі мною та іншими росіянами, в глибині душі все ще зберігав віру в добрих і лихих духів та в їхню владу над людиною. Консул зробив припущення, що це місто — рідке своєю своєрідністю творіння сил природи, а не людини, чим цілком пояснюється невдача наших розкопок.
Читать дальше