Володимир Обручов - В нетрях Центральної Азії

— Молодий шоловік башайт увозит додому цю комах, дружина показайт, якой бивайт небезпечни експедиціон!

Цього дня ми їхали трактом Бей-лу на схід. Чергувались китайські селища, поля з зеленими сходами хлібів та інші, на яких копали або орали селяни в широких солом'яних брилях, оголені до пояса і босі.

Дорога перетинала арики, по яких струмувала вода, виведена з гірських річок для зрошення полів. Та більше місця займали пустирі з степом, невеликими гаями, заростями чию або чагарників. Праворуч простяглись пасма передгір'їв, а за ними стіна Тянь-Шаню. Рано-вранці над нею ненадовго показались снігові шпилі, які згодом сховалися в хмарах.

Зустрічались часто легкі вози з пасажирами, вантажні з товарами, невеликі каравани верблюдів, ослюки, нав'ючені в'язками хмизу, мішками, корзинами з вугіллям, вершники на конях та ослюках.

В селищах ми бачили китаянок, які шкутильгали на своїх спотворених ніжках, напівголих і голих дітей, що грались в пилюці, стариків, що грілись на сонці.

Часто траплялись руїни, що лишились після дунганського повстання.

Ввечері нам довелося зупинитись в невеликому селищі на березі великої ріки Манас, бо ми не потрапили в місто на другому березі цієї річки. Велика й бистра ріка ця тече з висот Тянь-Шаню, і перебрести через неї навесні і влітку можна тільки рано-вранці. Вдень багато прибуває води від танення льодовиків і снігів, а за ніч талої води меншає і проїхати можна, проте не завжди — тільки в суху погоду. На заїжджому дворі були юрби проїжджих, що чекали ранку, і професорові насилу вдалося випросити брудну і темну кімнату. На дворі ніде було поставити. намет, бо багато стояло возів, та й було б тут занадто неспокійно.

Я пішов шукати харчів на вечерю і біля єдиної крамниці побачив натовп покупців; продавали м'ясо верблюда, який нібито зламав собі ногу на броді через ріку, і тому його закололи. М'ясо було свіже, але не жирне — навесні верблюди худі після зимової роботи. Проте іншого не було, і я купив, зварив суп і підсмажив м'ясо кусками, подав його за баранину, бо запах не дозволяв видати його за яловичину. Кісток, звичайно, я не подав — вони могли виявити мій обман.

Професор був уже невдоволений поганою кімнатою і, покуштувавши м'ясо, пробурмотів:

— Снов баран, душше старий, сухи як тріска!

Все-таки вони поїли його; та коли я потім приніс чайник, професор сказав сердито:

— Моя секретар каварив сусідні китайса, яка вечеряв і сказайт — ця м'ясо не баран, а камель, руски мова верблюм називайт. Купець вас обманивайт, або ви мене обманивайт. Друхий рас секретар ходить с вами покупайт м'ясо.

— Ніякого іншого м'яса не було, — заперечив я, — і якби я не купив його, ви б не вечеряли.

— Чому ми не їхать далі, за ріка велика місто; каварят, баран покупайт мошно було!

Довелось вдруге пояснити, що ріка ввечері не дозволила доїхати до міста.

Боячись фаланг і скорпіонів, появою яких погрожували тріщини в стінах кімнати, вчені лягли спати, не роздягаючись, на руки натягли рукавички, а голови замотали рушниками. Спали, очевидно, погано, бо тільки-но розвиднилось — вони вже встали і зажадали чаю.

Ще до схід сонця ми виїхали далі. Всі проїжджі, що ночували в цьому дворі, теж поспішали, і кілька возів поїхали один за одним. Ріка текла тут кількома широкими рукавами, що були розділені голими гальковими островами. Це дало змогу перебрести її, бо навіть в рукавах течія була бистра і вода доходила майже до кузова возів.

Ми проїхали благополучно, якщо не зважати на те, що бризками води, які здіймались біля коліс, підмочило матраци і черевики професора та секретаря. На броді ми зустріли цілий ряд возів і караван верблюдів, що ночували в місті. Гортанні крики возіїв, що підганяли своїх тварин, стоячи на голоблях, шум води, скрегіт коліс по гальці, рев верблюдів, які не люблять глибокого броду і інколи навіть лягають на дно, коли вода омиває їхнє черево, — все це дуже пожвавлювало переправу протягом півгодини, за яку ми переїхали через всі рукави ріки.

В місті віз професора, що їхав спереду, зупинився коло м'ясної крамниці, і секретар гукнув мене. Вивішені біля крамниці баранячі туші, певно, сподобались професорові, він звелів купити м'яса, щоб гарантувати собі обід і вечерю хоча б з ненависної баранини.

Цього дня ми їхали далі по Бсй-лу. Тракт ішов тепер на південний схід, а надвечір повернув навіть на південь — в розрив гір. Ліворуч поблизу залишилась самітня гірка з красивими будівлями буддійського монастиря, що притулились на її схилах.