Володимир Обручов - В нетрях Центральної Азії

На станції Толу замінили коней і поїхали далі тією ж долиною. Барлик простягався, як і досі, праворуч, але піднявся вище, являючи собою пасмо плоских вершин і висилаючи в долину короткі відроги. В бокових долинах його південного схилу, захищених від холодних вітрів, за словами Лобсина, ростуть дикі яблуні з невеликими, але смачними яблуками. Ліворуч до дороги обривались стрімкі схили Джаїру, а в долинах подекуди видно було гаї тянь-шаньської голубої ялини. Насіння її, мабуть, було занесене північними вітрами з Барлику, де ця ялина утворює цілі ліси. Далі ж на схід в Джаїрі, а також в Майлі, що становить продовження Джаїру на захід від тракту, ялини вже немає, так пояснив мені Лобсин.

Незабаром долина Куп стала нерівною, горбастою, і дорога повернула до станції Ямату, розташованої серед горбів Джаїру.

На станції Ямату вирішили обідати. Варити суп довго, і я порадив їм задовольнитись бараниною, підсмаженою невеличкими кусочками на сковороді, та чаєм.

— Снов баран! — пробуркотів професор. — Лючше откривайт банка консерв.

— Треба використати м'ясо, взяте в Чугучаці, — кажу йому, — до вечора воно може зіпсуватись і пропаде.

Це вплинуло. Я присмачив баранину головкою цибулі і залив парою яєць, які знайшлись в наглядача станції. Німці поїли з апетитом, ми не відставали від них.

Від Ямату тракт повертає на південь і перетинає гори, які в цьому місці значно нижчі.

Тракт спочатку йде по досить вузькій долині струмка Ямату. Ліворуч обриваються червоні скелі Джаїру, на яких високо, вгорі видно ялини, гайками і окремо; праворуч зеленіють травою схили хребта Майлі.

За низьким перевалом тракт підходить до станції Кульденен, а потім іде невеликими підйомами і спусками серед невисоких і плоских гір до станції Оту, розташованої у великій улоговині, оточеній такими ж горами. За цією станцією дорога виходить з улоговини і між низькими горами і горбами спускається до станції Сарджак, розташованої вже біля південної окраїни гір. Сонце вже сідало, і професор вирішив ночувати тут. За день ми проїхали п'ять станцій досить нерівною долиною Куп і через широкий хребет.

Кімнати для проїжджаючих на станції, звичайно, були без вікон. Хиткий стіл взяли у наглядача, а стільці замінили своїми чемоданами. На кані розставили ліжка, з якими ми впорались вже швидше. На вечерю пощастило купити в наглядача м'ясо кулана, тобто дикого осла. В широких степах і солончаках великої западини, яка відділяє Джаїр-Майлі від Східного Тянь-Шаню, водяться стада не тільки антилоп дзеренів, що трапляються і в Джаїрі, а й куланів, У величезних заростях очерету в гаях вздовж ріки Куйтун, що тече з Тянь-Шаню і, повернувши на захід, зрошує частину цієї западини і впадає в озеро Ебі-Нур, водиться багато кабанів і трапляється навіть тигр.

Через це наглядач і візники станції Сарджак, розташованої на краю цієї западини, мали рушниці і у вільний час полювали на антилоп і куланів. Але професорові я, звичайно, не сказав, що суп і жарке їхньої вечері виготовлені з м'яса кулана. Подаючи казанок з супом, я сказав, що пощастило купити яловичину. Професор уважно роздивився ребра з м'ясом, що були в супі, покуштував м'ясо і сказав:

— Душше карашо, що ви варили не баран. Це видно молодий коров, кістки не товсті.

Поїли і хвалили, а ми з Лобсином, вечеряючи надворі, насилу стримувались від сміху. Але тільки-но ми, напившись чаю, зібрались влаштуватись на ночівлю в нашому возі, як відчинились двері і пролунав голос секретаря:

— Ore, Кукушка, Хома, шнель, шнель!

Я прибіг в кімнату і застав таку сцену. Професор стояв біля свого ліжка з свічкою в лівій руці, а тремтячою правою показував на стіну, яку перетинала широка тріщина. Вздовж тріщини спускались вниз одна за одною дві великі фаланги.

— Хома, це який гидкий паразит? Я читаль, Туркестан живе каракурт, смертельни кусак!

— Ні, професоре, це фаланга, павук.

— Він теж кусайт? Вісім ніг, як у павук! Гидкий.

— Кусає і боляче, якщо його придавити і зачепити. Рука пухне, сильний жар буде.

— Донерветтер! Шше один бігайт, — скрикнув професор, показуючи на другу стіну, по якій з-під очеретяної стелі вискочила і швидко побігла фаланга середня завбільшки.

— Це жахливо! Тут спайт не мошна. Вночі ці павук покусайт нас. Виймайт наша намет, розбивайт надворі, пошалста!

В багажі на нашому возі, справді, був великий тюк з наметом, який експедиція взяла з собою. Довелось нам перевернути весь багаж, витягти і розв'язати тюк і ставити намет незнайомого нам фасону. Професор тримав свічку, на щастя, було тихо і вогонь не тушило. Секретар показав нам, як ставити стояки, натягувати полотнища, вкривати брезентом долівку, де забивати кілочки. Намет мав форму будиночка з низенькими прямовисними боковими стінками і високим дахом; до переднього стояка прикріплювався маленький столик. Всередині помістились обидва ліжка вздовж бокових стін і між ними залишився ще прохід з аршин завширшки.