Володимир Обручов - В нетрях Центральної Азії

Вода траплялася по дорозі в колодязях і в достатній кількості, але іноді затхла; крім того, ми перетяли на своєму шляху п'ять русел річок, які течуть з Алтинтагу і несуть води тільки влітку, коли розтають сніги, а тепер, восени, вже безводних; колодязі були вириті в улоговинах їх русел над самим краєм.

На цьому шляху нам двічі довелося перенести піщані бурі, що йшли з північного сходу, тобто майже попутні і не дуже сильні. В цілому цей шлях ми закінчили цілком благополучно, проте майже не зустрічали людей. Поселення таранчів розташовані ближче до підніжжя гір, куди ще добігає вода, де піщаних заносів далеко менше і можливе поливне хліборобство, бо без зрошення при такому жаркому кліматі хліб не родить. По обочині пісків траплялись лише руїни колишніх поселень, що їх залишили жителі в зв'язку з насуванням пісків, які засипали поля і будівлі.

Оазис Нія розташований на обох берегах однойменної ріки, верст за п'ятдесят від підніжжя Алтинтагу, звідки витікає ця річка, яку в горах називають Улуксай. Зросивши оазис, вона тече далі ще верст сімдесят, прориваючись через обочину сипучих пісків, поки зовсім не зникає, борючись з ними. Тільки влітку, коли розтають сніги і льодовики, води в ріці багато і вона біжить далі в глиб пустині Такла-Макан. Проте під час зимового півріччя води в оазисі Нії вже небагато і жителі користуються водою з хаузів, тобто ставків, які є майже в кожному дворі в тіні великих дерев; влітку ці ставки проточні, але до жовтня притік до них майже припиняється; на допомогу хаузам є ще колодязі, що діють цілий рік.

Нам сказали, що в Нії налічується більш як тисяча дворів і населення досягає шести тисяч; їхнім головним заняттям є землеробство і садівництво; в садах ростуть груші, яблуні, персики, абрикоси, шовковиці, виноград і гранат. На полях вирощують пшеницю, ячмінь, кукурудзу, бобові» кавуни, дині, моркву, цибулю, люцерну, конюшину. Всі поля зрошуються і добре оброблені. Жителі скаржаться, що навесні шкодять пізні морози і бурі з пилюкою; морози вбивають цвіт плодових дерев, а бурі засипають піском поля й арики. Раніше, як вони розповідають, широченні поля і сади простягалися далеко вниз понад рікою, але в боротьбі з піщаними заносами вони мало-помалу відступали, скорочувались. І тепер уже кожна сім'я на своїй ділянці землі вирощує тільки те, що їй необхідно для прохарчування, а на продаж лишається дуже мало. Це ми відчули на собі: на базарі можна було купити мало, і про запас для того, щоб взяти з собою на місце розвідування, довелось купувати потроху протягом кількох днів.

Крім землеробства і садівництва, жителі Нії займаються ще добуванням золота в горах; в зимові місяці молоді чоловіки відправляються вгору по ріці в глибини Куньлуню, де є приїски, на яких добувають і промивають розсипне золото.

В Нію ми прибули вже на початку жовтня і зупинилися в караван-сараї таранчі Мухамед-шарі. Він стояв на березі арика, що був виведений із річки, і являв собою досить великий двір, огороджений глинобитною стіною, затінений з південного боку рядом пірамідальних тополь, що стояли вздовж цього арика. Біля однієї стіни двору розташувались невеликі фанзи для приїжджих, частина з яких мала кани: очевидно для китайців, які люблять спати на теплій лежанці; інші замість кана мали звичайне у таранчів підвищення, на якому на килимах сідали приїжджі під час вживання їжі, а вночі спали. Тут, на південній окраїні басейну ріки Таріму, на початку жовтня було ще дуже тепло, навіть жарко, і ми, звичайно, обирали фанзу без кана і якнайбільшу, щоб у ній же розмістити свої в'юки з крамом. Під час довгого подорожування від Турфана ми потроху торгували, і в нас, по суті, лишилось тільки два неповних верблюжих в'юки з шовками, які на шляху сюди в поселеннях таранчів не привертали до себе покупців. Муха-мед, дізнавшись, хто ми такі і з яким крамом прибули, запевнив мене, що тепер покупців буде мало, бо врожай винограду, гранатів, смокви і маслинових ще не реалізований населенням, і треба почекати тижнів три-чотири. Мене це цілком задовольняло, бо я спочатку хотів поїхати вниз по ріці до руїн поселень, про які мені говорили, і зробити розкопки. Господар, дізнавшись про ці плани, обіцяв викликати до мене відомого йому провідника, вихідця з Узбекистану чи Бухари, який знає всі місця навколо Керії, Нії і до Яркенду.

Наступного дня він привів до мене цього чоловіка. Це був літній, худорлявий узбек, середній на зріст, з ріденькою сивою борідкою і пронизливими чорними очима. В господаря я замовив угощення і за чаєм в присутності господаря він розповів мені, що по долинах рік Керії і Нії тепер таранчі живуть тільки на протязі одного-двох переходів, бо далі води, що тече з гір Куньлуню, вже мало і зрошення неможливе. Але раніше, років триста тому, води було більше і поселення таранчів простягалися ще на три-чотири переходи далі. Тепер там нікого нема. Фанзи розвалилися, дерева повсихали або всихають, а піски Такла-Макан насунулись і частково вже засипали залишені поселення. В цій місцевості по ріці Нії колись було досить велике місто, оточене садами, які ще зрошувались останньою водою ріки; далі води не було. В цьому місті у дворах і в будинках, від яких ще лишилися стіни, але без даху, дверей і віконних рам, що їх порозбирало населення тих поселень, які лежать вище, після завмирання міста, трапляються золоті і срібні монети, різні металеві речі, а у великому буддійському храмі збереглося багато статуй і богів.