Гейнц Мюллер - Нічні сигнали

— Товаришу полковник, я беру на себе всю відповідальність, — вихопилось у сибіряка. — Час не жде!

— Спокійно, товаришу капітан!.. Ми самі перевіримо. Передайте тому літакові нашу радіохвилю. Ми все підготуємо для посадки.

Навіть не подякувавши, Новиков поклав трубку й підбіг до передатчика. «S-R-S викликає В-М-Н! S-R-S викликає В-М-Н», — вистукав він на ключі.

«В-М-Н відповідає S-R-S, переходжу на прийом! В-М-Н відповідає S…» — прозвучало у відповідь, потім значки раптом обірвались. Новиков вилаявся. Якась затримка в німецькому передатчику?..

Пронизливо задеренчав телефон. З поста спостереження за повітрям передали повідомлення:

«Літаки противника перетнули лінію фронту в пункті ЦМЗ і летять на схід. Зараз чути звуки повітряного бою над квадратом Л4-П6. Через туман нічого розглядіти не можна».

— Продовжуйте спостереження. Чекаємо дальшої інформації! — розпорядився капітан.

Це повідомлення підтвердило радіограму німецького радиста. Коли б тільки знати, як допомогти німецькому екіпажеві! Новиков у розпачі барабанив ключем. Проте ніхто на «Берті-Марії» його не слухав.

Вернер в’яло осів у своєму хисткому сидінні. Куля пробила йому праве плече і, очевидно, роздробила кістку. Від найменшого руху його кидало то в жар, то в холод. Єдине, що він ще міг робити, — це сидіти тихо й спокійно; гарячий струмінь стікав по його тілу вниз.

— Тебе зачепило? — запитав Густав по СПУ.

Саме закінчилася ще одна атака винищувачів. Попри всі льотні маневри Клауса, трасуючі черги пронизали фюзеляж і хвіст літака. Руль висоти заклинився — тільки з великим зусиллям можна було зрушити його з місця. А тут ще й Вернер стогнав:

— Мене поранило. Не можу поворухнутися. Допоможіть мені, стікаю кров’ю!

— Прокляття! — не стримався Аксель.

Перспективи були незавидні. А тут знову з темряви виринали назустріч три винищувачі. Аксель схопив ракетницю. Поки жовті пунктири знову почнуть пронизувати темряву ночі, він принаймні повинен показати винищувачам, що вони атакують німецьких льотчиків. Відштовхнувши підбором плексигласову шибку, він палвнув у отвір червону, потім зелену ракету. І вдруге: червону й зелену ракету. Примарно повисли на якусь мить світлові сигнали в повітрі, потім упали й згасли.

І справді, винищувачі пронеслися над бомбардувальником не стріляючи. Звідки могли льотчики противника знати німецькі розпізнавальні сигнали, змінені тільки дві години тому? До того ж літак зовсім не оборонявся. На всякий випадок винищувачі звернулися з запитом до командного пункту. І там теж, здавалося, на кілька хвилин завагалися, але потім прийшов наказ: незважаючи на німецькі розпізнавальні сигнали збити, а членів екіпажу, які будуть вистрибувати з парашутами, безпощадно розстріляти з кулеметів.

«Берта-Марїя» відчайдушно шугнула в піке. Ланка винищувачів одразу ж відновила переслідування. Вони розгадали намір пілота триматися над самим туманом, щоб можна було сховатися в ньому, коли знову почнеться атака. Хоч при цьому пілот ризикував налетіти на дерево чи якусь іншу перешкоду і розбитися вщент, здавалося, він зважав за краще такий риск, ніж потрапити під вогонь переслідувачів.

Але не встигла «Берта-Марія» досягти рятівного, а може, й смертельного туману, як навколо неї знову заблискали трасуючі черги. Набої з гуркотом прошили фюзеляж і крила.

— Ой!.. — скрикнув Клаус. — Мене поранило!..

Його праву ступню наче паралізувало, ліва рука теж не слухалась.

Нарешті вони пірнули в туман. Густав напружено вдивлявся поперед себе. Їхнє життя тепер залежало від їхніх очей. Дві, три хвилини летіли вони так, потім Клаус знову спрямував машину вгору. Винищувачів не було видно. Невже втекли? Клаус застогнав:

— Не можу більше!

— Давай я! — наказав Густав.

Клаус повернув до нього штурвал. Тепер Густая міг обслуговувати управління елеронами і руль висоти. Руль повороту лишався у Клауса під ногами. Проте поки що ніякої небезпеки не було, бо в польоті машиною міг керувати Густав. Тільки посадити літак він не міг, навіть коли б пересів на місце Клауса. Але в якому напрямку летіти?

— Вернер, ти можеш установити з ними зв’язок? — спитав Густав.

Радист жалібно промовив:

— Пряме попадання в радіоапарат!