Гейнц Мюллер - Нічні сигнали

Карл, який в останні хивлини з наростаючою тривогою стежив за розвитком подій, знову трохи підбадьорився. Він покладався на свою спритність. Досить було, щоб за ним ніхто не стежив кілька хвилин, як він зуміє попередити «Берту-Марію». Проте невдовзі пропали всі ці ілюзії, бо цивільний доручив нагляд за радіозв’язком одному з есесівців, що носив на рукаві значок радиста. Карл повинен був тільки інструктувати і давати вказівки. А тут, очевидно, за якусь годину «Берта-Марія» має приземлитися!..

Спочатку Карл сподівався хоч на секунду взяти в руку ключ апарата Морзе, але він помилився. Есесівець, що наглядав за ним, сам вислухував усі переговори по радіо і при тому ні на мить не спускав з нього очей. Ось «Берта-Марія» повідомила, що повертається на базу. Обст хотів дозволити їй підлетіти до аеродрому, як звичайно. Проте цивільний розпорядився, щоб їй надали перевагу над усіма іншими машинами. Карл гарячково розмірковував, як йому підступити до ключа. Але есесівець холоднокровно відхиляв кожну спробу підмінити його. І все ж в останній момент Карл знайшов вихід.

Він попросив дозволу вийти до вбиральні, поплівся надвір, потім побіг до замаскованого боксу, в якому вже стояли машини, і миттю вскочив у кабіну. Але наземна обслуга зняла гальванічні батареї, які живили радіостанцію. Довелося спробувати щастя на другій машині. На оклик вартового він назвав своє ім’я і зміг безперешкодно залізти в радіорубку. Кількома звичними рухами Карл увімкнув радіоапарат і встановив його на хвилю аеродромного пеленгатора. На тій хвилі він мав на меті — нехай навіть в останню хвилину — попередити своїх друзів.

Коли він повернувся, есесівець все сидів за столом— байдужий і скучний. Він, мабуть, нічого не запідозрив. Тільки тепер Карл усвідомив, як серйозно він сам був заплутаний у всю цю справу і яка небезпека загрожувала йому, коли б його викрили. Але швидко викинув з голови ці думки. Адже він друг Вернера. Якось та викрутиться, коли підозра впаде на нього самого. Єдине утруднення вбачав він у тому, що під час посадки машини треба буде ще раз вийти з радіорубки.

Повідомивши командний пункт про виконання бойового завдання і про зворотний політ, Вернер знову ввімкнув танцювальну музику. Потім, рівно за п’ятнадцять хвилин льоту до аеродрому, попросив дозволу на посадку. Він байдуже чекав, чи буде прийнята машина, бо нерідко бувало так, що через несприятливу погоду їм наказували приземлитися на одному з двох польових аеродромів ескадри або взагалі в іншому місці.

Незважаючи на туман над аеродромом, їх приймали. Як і завжди, Вернер увімкнув радіохвилю пеленгатора і одержав звідти посадочний номер п’ятнадцять. Радиста трохи здивував такий малий номер, бо, за його підрахунками, вже набагато більше машин повернулося раніше, та йому й на думку не спадало, що до них уже шість машин було відіслано на інший аеродром. Дивувало й те, що з пеленгатора морзянкою передали наказ знизитися на триста метрів і одразу дали дозвіл на посадку. Звичайно так не робилося, коли аеродром був у тумані. Значить, перед ними немає жодної машини.

Щоб Клаус міг безпосередньо чути корективи з аеродрому, Вернер увімкнув і СПУ на хвилю пеленгатора. Це вже стало звичкою. Інакше він мав би все, що передають з пеленгатора, повторювати по СПУ. А це робилося лише в тих випадках, коли сам пілот не міг вільно й досить швидко розшифровувати знаки Морзе, що надходили з пеленгатора.

Необхідні корективи одну за одною передавав досвідчений обер-фельдфебель з своєї пеленгаційної будки, що стояла безпосередньо на аеродромі, і нарешті спрямував «Берту-Марію» на промінь прожектора, який проходив прямо над будкою на посадочну смугу. Тепер машині лишалося тільки тримати курс і поступово, планомірно збавляти висоту. Перед самим льотним полем пеленгаторщик сам безпосередньо командував посадкою, бо йому крізь рідкий наземний туман краще видно машину, ніж екіпажеві землю.

Випустивши шасі, літак пішов на посадку. Тепер успішне приземлення залежало тільки від уміння пілота швидко й точно реагувати на кожен сигнал. Тому існував неписаний закон: під час посадки ніхто не має права заважати пілотові або навіть говорити з ним.

І все ж таки Вернер не втримався від соковитої лайки: над льотним полем на різній висоті кружляли ще три машини. Значить, «Берту-Марію» приймали поза чергою. За нормальних умов такі пільги надавалися тільки командирській машині або пошкодженим літакам. Такі машини мали право приземлятися раніше від інших. І тільки машина, яка подавала сигнали «SОS», приймалася ще швидше. Бо сигнал «SОS» означав, що життя одного або всіх членів екіпажу в небезпеці.