Григор Угаров - Слідами вигнанця

Балканов нетерпеливо чекав, коли нарешті скінчиться шалений танок чаклуна, але з усього було видно, що це триватиме до глупої ночі. Тому вирішив покепкувати з дідугана. Взяв лупу й наставив її на кошичок. Спочатку суха кора залущала, закуріла, потім зайнялась, і за хвилину-другу від чаклунського причандалля лишилась тільки купка попелу.

— Тала Монгонго! — пронизливо заверещав чаклун, і, сіпаючись усім тілом, нестямно втупився в попіл, його оченята щораз дужче витріщались, і він упав під ноги вождеві.

Старійшини перезирнулися й заходились цюкати об лоби списами. Тільки вождь і досі тримався. Глянувши холодними очима на жерця, який здригався від плачу, він ухопив його попід пахви й помаленьку турнув геть, ще й рукою махнув услід. Кощавий дідок нерішуче ступив крок уперед, злякано блимаючи, потому вхопив свою тиковку й дременув за хатину. Мабуть, йому вперше доводилося зустрітись із людиною, котра якимось блискальцем змогла силу його чарівного кошичка.

За палац вождеві правила звичайна собі хатина з круглою долівкою та вшитими з очерету й бамбука стінами під конічною стріхою з пальмового листя. Коротше кажучи, вона майже нічим не різнилась від інших осель, хіба що була трохи просторіша. Частину долівки вкривали добре видублені шкури левів та леопардів. За звичаями племені, хатину дозволялося застеляти лише хутрами власноручно впольованих тварин. На рогожках, складених опріч, лежало ще п'ять чи шість леопардових шкур. Із середньої сохи, яка підпирала бантини, звисала голова антилопи, вистругана з гарного червоного дерева. На низенькому миснику вишикувались рядками різні ритуальні келихи з яскравим орнаментом, череп'яні миски, горнятка. На кожному розі висіла якась річ: марімба, бамбукова або очеретяна сопілка, асагей з відшліфованим держаком, бойова сурма зі слонячого ікла, обрядова маска, сагайдак із стрілами, бамбуковий лук тощо.

Все це побачив Павел, увійшовши до хатини, його запросив у гості вождь племені як великого чарівника з «острова білих людей». Павел усівсь на м'якому леопардовому хутрі. Поруч, підібгавши ноги, вмостилися старійшини. Тільки чаклун і досі кружляв навколо того місця, де згорів його всемогутній кошичок. Домбо вдячно горнувся до свого рятівника. Він теж нарешті повірив, що їх не збираються вбивати.

Географ уважно роздивлявся хатину зсередини й думав про те, що досі жодному мандрівникові не щастило вивчити побут тубільців, їхнє мистецтво, на власні очі побачити оздобу тубільної оселі. Тільки небагатьом сміливцям таланило дістатися до глибинних теренів Африки, проте ніхто ще не продемонстрував світові таких чудових ритуальних келихів, розмальованих мисок та дерев'яних різьбярських витворів, таких, як хоча б оті антилоп'ячі голови. Все це спростовувало твердження деяких вчених, буцімто тут мешкають племена дикунів-людожерів, що не мають ніякої культури.

Старійшини тихо перемовлялись, певно, про щось сперечаючись. Дідусь із молотком раз у раз прохоплювався писклявим голосом.

Сонце заходило. Знадвору біля дверей розіклали ватру. Вождь сів на своє низеньке ліжко з хутра й теж підібгав ноги. З його виду ні на мить не сходила приязна усмішка. Посидівши деякий час мовчки, він тихенько засурмив у ріг. Запала мертва тиша. Тоді господар звернувся до Домба якоюсь незрозумілою мовою. Кілька хвилин вони наче перемовлялися де словами, а де й на мигах. Нарешті, здається, порозумілись. Вождь усміхнувсь, а Домбо радісно гукнув географові:

— Гамба, вождь розумій мова бігів! Він бував у наша країна і вбивай один гумба-гумба! У бігів перейняв таємниця, як обробляй залізо! Інші не знають мова. Тільки вождь Бенгас знай мова бігів!

— Це ж чудово, друже! — зрадів і географ. — Поспитай-но в Бенгаса, за віщо вони хотіли нас повбивати.

Домбо переклав запитання вождеві, але вождь скривився, чоло йому насупилось, і він заходився щось сердито говорити, раз у раз киваючи на голову антилопи, що висіла на стовпі.

— Антилопа охороняй плем'я Бенгаса від злий дух, — переказав Домбо. — І не тільки охороняй. Від антилопи починався родовід племені.

Аж тепер географ уторопав, навіщо чаклун носить на собі антилоп'ячу голову й чому така сама дерев'яна цяцька висить ось тут, у хатині вождя. Виявляється, антилопа — це священна тварина племені: тотем! «То ще ми з Домбом легко одбулись, — подумав Павел. — Коли б убили оту худобину на галявині — вийшла б вона нам боком!»

Бенгас тричі засурмив у ріг, і тієї ж миті до хатини ввійшло троє негритянок. Дві були ще зовсім молоденькі дівчатка, третя — літня жінка. Особливою вродою відзначалась перша дівчина — струнка, гнучка в стані, з великими чорними, наче дві вуглини, очима. Кожна жінка мала на собі гарне намисто, наруччя й сережки, а також багатий набедреник. Спереду й ззаду на пасках висіли яскраві фартушки. На головах височіли традиційні чудернацькі зачіски, в котрих вилискували якісь кришталики та слюдяна потерть.