Джек Лондон - Твори у дванадцяти томах. Том дванадцятий

Письменники дуже часто беруть матеріал для своїх творів з газет. Там повно викладених по-журналістському життєвих фактів, що чекають художньої обробки. Це така звичайна річ, що нерідко бувають кумедні наслідки, коли різні автори використовують той самий матеріал. Кілька років тому, коли я перебував у Англії, «Сан-Франсіско аргенот» надрукував одне мов оповідання [84] Одне моє оповідання. — Очевидно, йдеться про оповідання «Кругловидий». . А в «Сенчурі» за те саме число надруковано оповідання Френка Hoppica [85] Френк Норріс (1870–1902) — американський прозаїк. . Хоча підхід до теми в наших оповіданнях був зовсім різний, сюжетно вони збігалися. Газети відразу зіставили їх. А пояснення було дуже просте: Норріс і я прочитали той самий газетний допис і використали його. Та на цьому комедія не скінчилася. Хтось відкопав торішній номер «Блек кета», де було подібне оповідання третього автора, що використав той самий мотив. А потім у справу встряли чікагці й розкопали оповідання, надруковане ще на кілька місяців раніше, ніж те, що в «Блек кеті», і знов же там був той самий сюжет. Звичайно, всі четверо авторів натрапили на той самий газетний допис.

Це річ така звичайна, що всі посібники, як писати новели, рекомендують шукати матеріалу в газетах і журналах. Чарлз Рід [86] Чарлз Рід (1814–1884) — англійський прозаїк. весь час удавався до цього способу. Я міг би назвати цілу низку визначних письменників, що радять до нього вдаватися.

Все це я пишу, щоб показати, що такий метод існує і новелісти часто практикують його. А тепер щодо «Любові до життя», яку «Нью-Йорк уорлд» так детально зіставив з «Блукачем у краю опівнічного сонця». «Блукач» — це, власне, не новела. Це репортаж про справжню подію. Надруковано його в «Макклюрз мегезіні». Там розказано про справжні поневіряння одного чоловіка зі звихнутою ногою в краях над річкою Копермайн. Це не творчий вимисел, а отже, не художній твір. Я взяв з нього життєві факти, додав ще багато життєвих фактів, узятих з інших джерел, і зробив чи принаймні спробував зробити з них художній твір. Є ще одна подібна історія, яку я використав так само широко, як і «Блукача». Це газетне повідомлення про золотошукача, що блукав так само поблизу Нома, на Алясці. До цих матеріалів я додав увесь власний досвід щодо знегод, страждань та голоду і все те, що чув про знегоди, страждання та голодні муки сотень і тисяч інших людей.

Перечитавши кінець моєї «Любові до життя», Ви завважите, що мій урятований герой раптом зробився гладкий. Цю несподівану огрядність пояснювало те, що він канючив у матросів сухарі й ховав їх за пазуху. Я не вигадав цієї деталі. Це факт. Ви можете знайти його в звіті лейтенанта Грілі [87] Лейтенант Грілі, Адольф Вашінгтон (1844–1911) — керівник американської полярної експедиції 1881–1883 років. про його полярну експедицію. Я не думаю, що це дає підставу звинувачувати мене в плагіаті у лейтенанта Грілі; але якщо я вкрав дещо в Огастеса Брайдла і Дж. К. Макдональда, то виходить, що я крав і в лейтенанта Грілі. І так само крав і в того газетного кореспондента, що описував блукання золотошукача біля Нома, а також крав життєвий досвід десятків аляскинських золотошукачів, чиї розповіді чув з їхніх власних уст.

А тим часом «Уорлд» зовсім не звинувачує мене в плагіаті. Він закидає мені тільки тотожність часу й ситуації. І, звичайно, «Уорлд» має рацію. Я визнаю свою провину і радий, що в «Уорлді» мали досить розуму, аби не закинути мені тотожність мови.

Додати до сказаного майже нема чого. Може, варт би розглянути, як подано в «Уорлді» ці півсторінки вбивчих збігів. Головне — сенсація. Сенсація — це те, чого вимагає газета від своїх репортерів. Підозра в плагіаті завжди сенсаційна. Коли газета наводить півсторінки вбивчих збігів, це, природна річ, напроваджує на думку про плагіат. І дев'яносто відсотків читачів, не розуміючи як слід значення цього слова, дійдуть до висновку, що письменника звинувачено в плагіаті.

Далі: газетярі пишуть, щоб заробити на прожиток. Щиро сподіваюся, що й цей конкретний газетяр пише для заробітку, а не з якимись лихими намірами. Газета вимагає від нього сенсацій, от він і продав півсторінки в «Уорлд», не закидаючи мені плагіату, але давши змогу читачам припустити, що йдеться про плагіат.

Підіб'ємо підсумок: я добуваю собі хліб тим, що переробляю газетну й журнальну інформацію на художню літературу, використовуючи матеріали з різних джерел, зібрані й викладені людьми, що добувають собі хліб, переробляючи на газетну й журнальну інформацію реальні факти. Подібний до нас і репортер «Уорлду», що добував собі хліб, переробляючи витворене іншими людьми на сенсацію. Ну що ж, ми всі троє добуваємо собі хліб, то невже котрогось із нас треба за це бити?