Павло Автомонов - Галка

Командуючого дружно привітали офіцери і солдати, які мають його супроводжувати на південно-східну ділянку фронту. Найдовше тримав руку семафором гауптштурмфюpcp Вундерліх. У нього всміхалося не лише обличчя, аг навіть ямочка на підборідді, віддано дивилися очі.

— Як лазутчики? — запитав ніби ненароком командуючий. — Засікли пеленги?

— Нам удалося вбити фанатичку з тої групи, — відповів Вундерліх, виструнчившись.

— Я це знаю.

— Робимо все, щоб розгромити групу!

— Погано робите. Щось, здається мені, Єременко і Баграмян багато знають про війська «Курланд». Це стверджують і бої в районі Прієкуле. Раптовістю для руських не став наш наступ. Французи кажуть: «В усьому шукай причину в жінці». На війні ж — виграв чи програв баталію — шукай причину в розвідці.

— OPA, на жаль, не одна рація. З'явилися ще, мій фельдмаршале! А на шосе стали частіше потрапляти в аварії наші автомашини, зникають поодинокі мотоциклісти, — несміливо доповідав Вундерліх.

— Ви хочете сказати, що в Курляндії розгортається більшовицький партизанський рух? — скривив в іронії губи фельдмаршал.

— Я хочу сказати, гер командуючий, що з'являється дедалі більше бандитів, і мій обов'язок не лише попередити, але й потурбуватися про вашу безпеку. Я взяв солдат з «протитанковими кулаками», — похвалився гауптштурмфюрер СС.

Фельдмаршал кивнув вже без іронії. Повідомлення есесівця занепокоїло його: в Курляндії, так густо наповненій військами і каральними командами із західної Росії, Естонії, Латвії, де є навіть. формування власовців, з'явилися партизанські банди. Це неймовірно. Після інспекції 12-ї і 227-ї піхотної дивізій, куди зараз їде, Шернер поговорить з командуючими військами.

Чотири автомашини виїхали з резиденції. Незабаром вони минули стародавню Кулдигу, повернули на міст через бистру, з водоспадом Венту, по берегах якої стояло чотири зенітно-артилерійські батареї. Погода хоч і не сонячна, але й не мрячна. Дорога суха. Машини їхали швидко, витримуючи дистанцію у півтори сотні кроків. Шернер, обіпершись на шкіряну спинку, дивився вперед. Очі натрапили на повітряну бульку в склі. Скло незвичайне: його не проб'ють кулі, як не вразять бронебійні кулі машини, у якій він їздить. Що скло?. Німці створили мейсенський фарфор незалежно від китайського, і фарфор з Мейсена став дивом світу, а непробивне скло відлити можуть…

Заклопотаний думками був і Вундерліх, який їхав у першій машині. Він відчув, що його слова про розвідгрупи і про бандитів не дуже сподобалися командуючому. Та що вдієш — таке життя, така війна. Це не сорок перший рік, і росіяни зуміли поставити розвідку на високий щабель. Уже четверо вбито з десантної групи за минулі одинадцять місяців, а рація діє. «Мабуть, хитрий лис той однополчанин Кротова з якірцем на лівій руці!» У Вундерліха і в Кротова особливо нестримне бажання віч-на-віч допитати радиста. Інтерв'ю з радистом було б вершиною їхньої діяльності. Цим обидва марять. Це змусило гауптштурмфюрера не відпускати Кротова від себе далеко, навіть не посилати його до школи власовських пропагандистів у Добендорфі. Обидва — і Вундерліх, і Кротов — захопилися полюванням за парашутистами, то натрапляючи на їхній слід, то гублячи його. І чує серцем Вундерліх, що незабаром він таки зустрінеться із знайомим Кротову радистом. І станеться це невдовзі…

Нараз гауптштурмфюреру уявилася світловолоса дівчина в теплому жакеті, з хутряним комірцем, у кирзових чобітках, з санітарною сумкою на боці. Розплющеними, але мертвими очима дивиться вона, стікаючи кров'ю, у небо. «Убили, розтяпи. Не зуміли взяти живою!» — гримав на солдатів, обер-лейтенантів, «лісових котів». І ще від одного здригнувся Вундерліх: він побачив, як сяяли в останніх променях сонця у вухах дівчини золоті сережки з бірюзовими камінчиками, що так Відтіняли бліду вроду її мертвого обличчя. А потім над тим обличчям схилився Кротов…

Раптом ударив, мов грім над самою головою, кулемет, затріщали автомати. Авто, у якому сидів Вундерліх, завертілося, немов дзига, неначе воно потрапило в епіцентр смерчового стовпа. Свистіли кулі. Розліталося на скалки скло. Хтось волав у відчаї. «Опель» Вундерліха вихором знесло на узбіччя шосе. Як захотілося статечному гауптштурмфюреру опинитися раптом на дні машини або випасти з неї.. Так і сталося — він вилетів у кювет. Та в цю мить над ним пролунав грім і спалахнула блискавка, неначе виверження вулкана… Це було останнє враження Вундерліха. Таки недарма щойно думав про однополчанина Кротова — радиста з витатуйованим якорем на лівій руці. Радист, стоячи за сосною, жбурнув правою рукою «лимонку», розрахувавши, щоб та вибухнула саме над першою машиною. По першій стріляв з автомата і Латиш. На авто командуючого Шернера був спрямований вогонь кулеметників Коропа й Орла, автоматників Кудрявого й Августа. Кулі лопотіли, билися об, корпус машини, мов град. Кинута Кудрявим граната вибухнула, коли броньована автомашина командуючого військами «Курланд» Шернера рвонулася з усіх своїх ста двадцяти кінських сил уперед. З інших машин, які мчали вслід за Шернеровою, охорона вдарила з автоматів і фаустпатронів по місцю засади.