Павло Автомонов - Галка

Та ось я підвівся і подякував. Тьотя Катя, погасивши світло, побажала доброї ночі.

— Підкріпився? — зустрів мене на порозі Василь. — Тепер на «бокову» до восьмої години, і тебе не стане будити ані днювальний, ані старшина…

Судячи з цих слів, я зрозумів, що Василь був з рядових або сержантів, хоча і вдаватиме із себе лейтенанта. Василь — щирий, що не завжди добре у скрутній ситуації. Микола одразу ж засік Василя на «старшині» і «днювальному» і посміхнувся: мовляв, простота ти, Вася-лавочник, а не розвідник…

Я ліг на ліжко, укрившись простирадлом, що пахло, як і подушка, чистою водою. Голові незвично м'яко.

— Що, не спиться? — запитав Микола. — Все думаєш, як доведеться тобі там, за лінією фронту, коли закінчимо навчання?

Завтра насмілюсь своїм написати листа, — відповів я.

— Чому «насмілюсь», — запитав Василь.

— Уже двічі писав, а відповіді ніякої. Уперше — в травні сорок другого. Коли наші розпочали наступ під Харковом. Вдруге — в лютому нинішнього року.

— Не спиться тобі, бо вони теж думають про тебе, і думи ті радіохвилями долинули й сюди. Нам з москвичем легше. Ми не втрачали зв'язок із домівкою, — сказав Василь.

— _ Хочеться вірити… Ну, як там Москва? — раптом запитав я у Миколи. — Мені ще не доводилося бувати в столиці…

— Ось злітаємо у тил, нам дадуть відпустку, і ми махнемо на кілька днів до Москви, — відповів.

— Гадаєш, нам ще й відпустку дадуть?..

— А чому ж ні!

Я перевернувся з боку на бік.

Давно не пам'ятав, щоб був отакий насичений подіями день, як щойно минулий, 5 серпня сорок третього. У голові безладний рій думок. Одна напливає на одну, а її вмить стирає інший спогад або погляд у незвідане майбутнє, яким є той «тил», звідки збирається Микола їхати прямо в Москву, впевнений, що ми всі заслужимо кількаденну відпустку.

У вухах подзвонювало. Я прислухався. Радіо вже мовчало. Стукав лише, ніби молотком об дошку, метроном, покликаний заповнювати паузи між повітряними тривогами. А на душі у мене теж тривожно у передчутті зовсім нової на війні служби…

… Один по одному минали дні. що немов солдати виходили з шеренги, шикуючись у новий ряд, яким був тиждень, а потім і другий.

Василь, Микола і я працювали на передачу й на прийом змішаних і цифрових текстів. Перші два були майстрами радіотелеграфії. У мене справи гірші, давалася взнаки контузія. Передавав я повільніше і не завжди чітко приймав: бракувало зосередженості.

Однак ця обставина не лякала ні мене, ні інструктора. Одне діло передавати і приймати у хатніх умовах і зовсім інше — десь у лісі, у болоті, під дощем, у лютий мороз, та ще й, можливо, у бойовій обстановці. Ось чому ми приймали з ефіру тексти чиїхось радистів, а потім звіряли, як точно перехопили чужі тексти.

Нам трьом давали консультації (лекціями це не назвеш) з радіотехніки. Знайомилися ми зі схемами окремих рацій і особливо із схемою нової короткохвильової портативної рації «Север».

Приймач і передавач «Севера» вмонтовані в скриньку, завбільшки з два томи «Толкового словаря живого великорусского языка» Володимира Даля, який був у бібліотеці цієї вілли. Назви на панелі «Севера» написані англійською мовою. Крім апаратури в окремій сумці, що носилася через плече, мов протигаз, був ще ранець з електроживленням до рації — анодні батареї типу БАС-60 та елементи для радіоламп, рація малопотужна. Навіть не вірилося, що нею можна передати на відстані кілька сотень чи й тисячу кілометрів.

Ще з першого знайомства з «Севером» я пройнявся до цієї техніки повагою і довірою. Не міг не викликати усмішку телеграфний ключ, схожий на жабеня. Футляр у ключі зроблений так, щоб зручно було тримати його у лівій руці, а правою відстукувати сигнали Морзе. Тримаючи «жабеня» в руці, я збагнув істину, що змагання, хто скоріше передасть текст радіограми, не має особливого значення на практиці. На «жабеняті» не втнеш багато, будь хоч яким ти асом у передачі.

Знайомлячись зі схемами радіостанцій, мацаючи дроти, опори, конденсатори, котушки і все інше начиння, я відчув, Що навчаюся для себе, а не для оцінки, що розуміння схем Допоможе виявити несправність лампи, деталі, знайти обрив, коли таке трапиться у ворожому тилу. Там ти не лише радист, а й технік, і, в разі чого, ніхто, окрім тебе самого, тобі не зарадить. А ще — треба берегти цей «Северок» від вологи і від куль та осколків!

Ще ми опанували міжнародний радіожаргон «кю-код», що ним перемовляються всі аматори-короткохвильовики світу. Таких розмов в ефірі сотні. І вже після тої звичайної перемовки підуть ділові телеграми з подвійним шифром: перший кожен із нас назубок знає, на нього потім накладається набір п'ятизначних груп, віддрукованих машинописом на намотаній у великий рулон стрічці. У кожному рулоні дії чи й дві з половиною такі п'ятизначні групи.