Георгій Брянцев - Таємні стежки

Задзвонив телефон. На лінії — цурковий завод.

Гунке натякнув Хапову на пригоду з полоненими і зажадав, щоб Хапов негайно прибув у місто. Але той відмовився; хворий, виїхати не може, до того ж — мало що знає.

— Гаразд, — сказав Гунке, — я сам приїду сьогодні. Знати про це повинні тільки ви.

— Зрозуміло, — відповів Хапов. — Усе буде зроблено.

Гунке поклав трубку, одягнув китель і попрямував до машини, яка чекала на нього.

Через десять хвилин Гунке вже був у гестапо. Він виглядав суворим, холодним, але тримався бадьоро, впевнено. Це помітили підлеглі. Ціммер навіть зіронізував:

— Ви так оптимістично настроєні, ніби винуватці звільнення полонених уже арештовані.

— Ще ні, але швидко будуть арештовані, і зробите це ви!

Дальша поведінка Гунке викликала у підлеглих здивування. Через кілька хвилин стало відомо, що лейтенант Штерн викликав наряд автоматників з охорони.

Поки Штерн виконував доручення, Гунке встиг ознайомитись по карті з планом місцевості і точно з'ясувати, скільки полонених було в колоні і хто їх охороняв. Потім він викликав до себе Тряскіну.

Варвара Карпівна зайшла до кабінету:

— Ви мене викликали?

Гунке холодно сказав:

— Підготуйтесь. О третій годині дня поїдете зі мною на операцію.

Варварі Карпівні здалося, що голос Гунке прозвучав так само, як і в Роде у ту страшну ніч. Вона навіть пам'ятала речення: «Зайдіть через десять хвилин, поїдемо». Тряскіна спробувала якомога переконливіше пояснити свій стан:

— Я ще не зовсім одужала після хвороби… Якщо далеко, то…

— На цурковий завод, — не підводячи голови, відповів Гунке. — Дорога хороша, погода чудова… — Останні слова прозвучали сухо, насмішкувато.

— Я попрошу звільнити мене сьогодні, — знову заговорила Тряскіна плаксивим голосом.

Гунке обірвав її:

— Не можу! В мене зараз немає іншого перекладача.

Варвара Карпівна хотіла заперечити, але Гунке встав і різко відсунув стілець:

— Не примушуйте мене повторювати!

Тряскіна вийшла.

Їй хотілося побачити Микиту Родіоновича і порадитись з ним: можливо, він зможе заспокоїти її. До того ж вона повинна повідомити його про рішення Гунке.

Микита Родіонович вислухав Варвару Карпівну і, майже не задумуючись, порекомендував ухилитися від поїздки. Він не сказав чому, але в нього були свої міркування. По-перше, Гунке винесено смертний вирок і за ним стежать; по-друге, він, Ожогін, негайно повідомить Ізволіна про виїзд начальника гестапо на завод, а той попередить партизанів. Отже, поїздку Гунке патріоти напевно використають у своїх інтересах.

— Краще не їхати, — повторив Ожогін, проводжаючи Варвару Карпівну додому. — Час, самі знаєте, тривожний, а за містом не зовсім безпечно.

— Я спробую не їхати, — промовила Тряскіна на прощання, — мені самій дуже не хочеться…

Велика штабна машина стояла на подвір'ї гестапо. Вісім автоматників і лейтенант Штерн уже сиділи в ній. Передні місця були призначені для Гунке і Тряскіної.

Коли начальник гестапо вийшов з дверей, шофер включив мотор. Машина тихо зарокотала. Гунке озирнувся, очікуючи Варвару Карпівну. Вона не виходила.

— Штерн, викличте її! — розпорядився Гунке.

І лейтенант, вискочивши з машини, кинувся в приміщення.

Його квапливі кроки дзвінко залунали в коридорі.

Гунке зійшов по східцях і сів поруч з шофером. Минуло кілька хвилин. Мотор тихо рокотав. Тряскіної все не було.

Нарешті на ґанок вийшов Штерн у супроводі Варвари Карпівни. Вона нерішуче зупинилася біля дверей, але лейтенант взяв її за лікоть і допоміг зійти вниз, до машини. Гунке люб'язно відчинив дверцята.

«Я не можу», хотіла сказати Тряскіна, але зрозуміла, що іншого виходу немає: поїздка неминуча; якщо вона буде наполягати на своєму, то відмова може накликати на неї підозру.

Хлопнули дверцята, мотор заревів. Шофер дав короткий приглушений сигнал і включив швидкість. Машина виїхала з двору.

… В цей час Сивко, Хапов і Повелко від'їхали від лісової дороги.

— Не підведуть? — спитав Сивко і очікувально подивився на Повелка.

— Діло вірне: ці міни працюють безвідмовно… Сивко потягнув віжки на себе. Кінь зупинився. Двоколка важко осіла на ресори.

— Ходім подивимося здаля, — сказав Сивко і, зіскочивши на землю, прив'язав коня до дерева.

Вже іншим, кружним шляхом усі троє попрямували до замінованого місця.

… Від вибуху двох мін штабна машина піднялася в повітря і, перевернувшись, упала в кількох метрах від дороги. Живими залишились Гунке, есесівець-автоматник і Варвара Карпівна. Перше, що почув Гунке отямившись, — це стогін. Стогнала Тряскіна. Вона стогнала все голосніше, стогін переходив у крик.