Георгій Брянцев - Таємні стежки

В ці години тяжкої самітності Леонід ясно уявив собі не тільки те, що його чекає, але й те, що він повинен робити. Все особисте, дрібне відійшло на задній план. Народилося почуття, яке перемагає і страх, і біль, і смерть.

Коли юнака знову повели на допит, до самого Гунке, обличчя його виражало спокій і впертість.

Цілісінькі дві години знущався над Леонідом оскаженілий до краю Гунке.

І знову напівживого юнака погнали в кам'яну могилу, де він повинен був чекати чергових тортурів.

Леонід розумів, що гестапівці своїми витонченими тортурами здатні довести його до нестями. Навіть з його маячіння вони намагатимуться дізнатись про якусь частинку таємниці, і вона загубить усіх.

Побачивши перила сходів, Леонід відчув хвилюючий приплив сил і сміливо пішов уперед. Коли один із солдатів хотів зупинити Леоніда, він ударив його головою її обличчя і кинувся на верхній, третій поверх. Бігти заважали сковані сталевими кільцями руки. На сходовій площадці третього поверху один із солдатів, наздогнавши в'язня, дав по ньому три постріли підряд.

Відчувши смертельний біль, Леонід повис на перилах і кволо посміхнувся.

— От і все… Цього я й хотів, — прошепотів він одними губами.

Тіло його нахилилося, здригнулось і впало вниз.

Сніг став пористим, темнів і осідав. Ранками його їли густі білясті_ тумани, а вдень нищило сонце.

На голих вітах дерев з криком мостилися галки, шумно обмірковуючи свої весняні пташині справи. Ліс за містом потемнішав.

Похмурим присмерком відкриту труну з тілом Леоніда, грубо зліплену з необструганих дощок, було виставлено під охороною гестапівця на міській площі, біля церковної огорожі.

В головах встромили дерев'яну жердину з фанерною дощечкою, на якій великими літерами було написано:

«Тим, хто знає померлого, дозволяється взяти і поховати його з відповідними почестями».

Це була остання хитрість гестапівців, розрахована на те, що хтось впізнає Леоніда і тим самим допоможе розплутати весь клубок.

А через кілька годин, вночі, патріоти за наказом «Грізного» проникли на площу, знищили охоронника-гестапівця і викрали тіло товариша. Юнака поховали в лісі, на мальовничій відкритій галявині, на березі невеличкої річки.

Наступного ранку городяни, які прийшли на площу, побачили горбик чорної свіжої землі і труну з тілом охоронника.

В горбику стриміла палка з дощечкою. На дощечці був свіжий напис:

«Тут похований герой-патріот, замучений фашистами. Ім'я його скоро знатиме вся країна. Смерть фашистським загарбникам!»

Німецька адміністрація сполохалася. Коли труп охоронника було відвезено, гестапівці взялися розкопувати могилу, сподіваючись витягти звідти труп Леоніда, але закінчити роботу їм не вдалося: гримнув вибух. Двох гестапівців розірвало, третього поранило: Леонід Ізволін, мертвий, продовжував мстити ворогам.

Наступила весна. Сніг залишився тільки в ярах, глибоких балках, у місцях, закритих тінню високих будинків. Теплий східний вітер розганяв ранкові тумани, гнав по небу великі, схожі на мильну піну, хмари. Від землі струмували і повзли низом випари. Вода, що бурхливо прибувала, до країв заповнила річище. Нарешті лід поламався і з шерхотом понісся по річці.

Збуджені городяни юрмилися на березі. Здавалося, що разом з льодом річка несе і людське горе, важке й холодне.

Денис Макарович та Ігорьок зустрічали весну по-хазяйському. Ізволін допоміг хлопчику зробити шпаківню. Хлопчик був переповнений радістю, яка приходить у дитинстві до кожного, хто прислухається до весняного пробудження природи.

Опухлі повіки, глибокі зморшки, посивіла голова і сум у втомлених старечих очах свідчили про безсонні ночі, про тяжкі думи, які мучили Дениса Макаровича.

Люди кажуть, що горе, яким не можна поділитися з близькою людиною, переноситься вдвоє важче. Це відчував на собі Ізволін.

Смерть Леоніда була тяжким ударом, і він приховував її від дружини, знаючи, що та не перенесе втрати. А чутливе материнське серце, здавалося, відчувало лихо. Пелагія Стратонівна ділилася з чоловіком своїми думками і побоюваннями, розповідала, що часто бачить сина уві сні.

Денис Макарович, як умів, намагався розвіяти тривогу дружини.

Провал Леоніда не викликав нових арештів. Можна було без побоювань відновити тимчасово перервану діяльність підпільників.

Сьогодні, після довгої перерви, Ізволін вирішив відновити зустрічі з учасниками підпілля і в першу чергу дізнатися, що роблять Ожогін і Грязнов.