Анатолій Стась - Вулиця Червоних Троянд

Вентріс наморщив лоба, вп’явся очима в тоненькі напівпрозорі сторінки з віддрукованим на машинці текстом перекладу статті. Уррен нахилився до його обличчя, махнув журналом.

— Це ж мільйони! Що мільйони — мільярди! До вас доходить, Вентріс? Ви теж маєте акції нашої фірми і повинні знати ціну таким речам. Нафта потрібна нам, як повітря. Обмеженість сировини, події на Близькому Сході… Вам треба пояснювати, чому впали акції фірми після інцидентів з арабами? Ви знаєте, скільки нафти щороку давала нам Венесуела? Сорок чотири мільйони тонн, чорт габирай! Провал Переса Хіменеса збив компанію «Креол петроліум корпорейшн» з ніг, наче влучний удар правицею в підборіддя. А по нас з вами не грюкнуло? Наша фірма — не «Креол петроліум». Ви не дитина, майор. У сорок два роки вам час розумітися ла таких питаннях… Можу нагадати вам дещо з минулого. Нам уже довелося йти до росіян з поклоном, просити ліцензію на турбобур. Знаєте, хто винайшов його? Інженер з Баку — Капелюшников. А ліцензії за спасибі не даються, потрібне золото!..

Вентріс ствердно кивнув головою. Це ще більше розпалило Уррена. Він широкими кроками міряв кімнату.

— Знаєте? Геніально! Хоч це вам відомо, слава Всевишньому… То що ж, накажете чекати, доки нам знову доведеться платити росіянам валютою за ліцензію, цього разу иа апарат Бранюка? Чи, може, ви вірите базікам, які волають про неперевершеність нашого технічного та наукового мислення і про Росію, що плентається на рівні дев’ятнадцятого століття? Кажіть, не бійтеся, ми з Сандерсом не поскаржимося на вас комісії по розслідуванню антидержавної діяльності… Ні, ви постаріли, милий мій, не заперечуйте! Де ваші справжні агенти? Де вони? їх немає! Є дрібнота. Двох заарештовано, четверо самі віддалися в руки радянської контррозвідки. Здається, такі результати вашої діяльності у зв’язку з роботою Бранюка? Годі, нарешті, виставляти себе на посміховисько всьому світові. На кого ви розраховуєте? На якусь дівулю-психопатку, дочку попа-уніата. Чого варта вона? А крім неї, у вас немає на радянському боці нікого. Ви перестали реагувати на темпи життя, майоре, і воно, боюсь, віддячить вам неприємностями.

— Це ваші особисті передбачення? — насторожено запитав Вентріс.

— Так. І вони цілком збігаються з передбаченнями шефа. Ми працювали з вами давно, і мені дуже не хотілося б, щоб деякі події стали для вас неприємною несподіванкою. Останнім часом шефа дратує ваше прізвище, майор. Лише тому я витрачаю стільки дорогоцінних хвилин на бесіду з вами.

Майор ліниво потягся до пляшки, хлюпнув у чарку іскристої рідини, ковтнув, глянув Уррену у вічі.

— Містер Уррен, передайте шефові, що його висновки про мою діяльність трохи передчасні. Інтереси фірми — мої інтереси, хоч я всього-на-всього непомітний власник скромного пакета акцій. Але я високо ціную виявлене шефом довір’я, адже мене удостоїли честі очолювати відомство, яке, безумовно, вносить свій вклад у нашу спільну справу. Насмілюсь повідомити, мною дещо зроблено, і якраз те, про що йшлося, — майор злегка вклонився. — У моєму відомстві з’явилися нові постаті. Вони варті уваги, запевняю вас… Ось моя доповідна, прошу познайомитись.

Мружачись, Уррен взяв поданий Вентрісом папір. Чим більше він заглиблювався у зміст написаного, тим помітніше змінювалося його обличчя. Уррен хвилювався. Прочитавши перші рядки, сів у крісло. Ззаду, через його плече, напружено вивчав папір мовчазний Сандерс.

Майор чекав. З виглядом переможця він закинув ногу за ногу і попихкував сигарою.

— Вентріс, поясніть… Чому ж ви мовчали? Як могли ви мовчати, тримаючи в кишені такий сюрприз! — пальці Уррена дрібно тремтіли, його голос, манера триматись, навіть постать в одну мить втратили гордовиту зверхність, він весь обм’як і наче постарів на очах. Перед Вентрісом стояв другий Уррен, приголомшений несподіваною новиною старий ділок, який ще не може усвідомити собі, що саме він тримає в руках — справжній виграш чи папірець з міфічною сенсацією.

— Я прийшов, щоб порадувати вас новиною, але ви так накинулись на мене, містер Уррен, — примирливо розвів руками майор, задоволено посміхаючись. — Цікава історія, чи не так?

— Якщо все, що написано тут, правда, ви станете багатою людиною, Вентріс, ваша кар’єра забезпечена. Але як потрапили до вас такі відомості, хто ці Гольбах, Коленда… Розповідайте, майоре, я слухаю вас. — Уррен швидко наповнив чарки, підсунув своє крісло до майора. — Прошу! Ваше здоров’я… Сандерс, скажіть секретареві, щоб нікого сюди не пускали.