Василь Сичевський - Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

— Що ж їм перешкодило? — запитав Юхан Нейс. — Знову диверсія?

— Ні, цього разу у справу втрутився радянський солдат. За що не лише ми з вами, пане управителю, але і все людство повинно бути йому вдячне. Тільки тепер, коли кожному ясно, до чого привела б атомна зброя, опинись вона в руках нацистських верховодів наприкінці війни, розумієш, який великий подвиг звершили ті, хто знищив фашизм Гітлера. Я кажу це не тільки тому, що з нами зараз наш друг, радянський консул, я говорю це завжди і скрізь, бо я так думаю.

— Ну, а як же ви? — бажаючи перевести розмову на більш приватну тему, поцікавився управитель Юхан Нейс. — Як вам удалося вискочити з Рьюкана?

— Нам допоміг снігопад. На ранок наші сліди замело. А ми тим часом були вже біля шведського кордону, який довелося переходити в спідній білизні. Ви не повірите, але було саме так.

— Та ні, жартуєте. До чого тут білизна?

— Як з'ясувалось, роздягтися до білизни для нас значило опинитись на волі. Якби ми залишились у формі, в якій діяли в Рьюкані, шведи змушені були б видати нас окупаційним властям, а так вони зробили вигляд, що прийняли групу біженців, і інтернували нас.

— Неймовірно! — вигукнув Юхан Нейс. — Просто важко повірити.

Увійшов Людвіг Улл і спокійно, ніби нічого не сталося, сів у своє крісло за ломберним столиком.

— Ну, коли не вірите мені, спитайте у Людвіга.

— Про що суперечка?

— Та от, пан управитель не вірить, що шведський кордон ми переходили в ісподньому. Не вірить, що в іншому разі ми не мали б політичного притулку.

— Курйозно, але факт, — посміхнувся Людвіг. — До речі, про політичний притулок. Зараз у моєму кабінеті сидить чоловік, котрий теж просить політичного притулку.

Слова хазяїна, а особливо його виразний погляд у бік радянського консула, вмить розпалили атмосферу. Всім стало зрозуміло, що людина, яка сидить зараз у кабінеті сюсельмана, — росіянин і що присутність тут консула з Баренцбурга ускладнює все. Для управителя шахтами Юхана Нейса, що дотримувався офіційного курсу уряду країни, яка входила в блок НАТО, всякий перебіжчик з протилежного боку був людиною потрібною. Його вражали оповіді про воєнні часи, коли в загонах норвезького Опору боролись і гинули радянські люди, або факти, що свідчили про симпатії простих норвежців до радянських військовополонених, яких вони, бувало, ціною власного життя рятували з фашистських концентраційних таборів.

Однак він рахував це за часом, що давно минув, і вважав, що сучасні політичні обставини вимагають іншого ставлення до всього радянського, що уособлює на Шпіцбергені концесія тресту «Арктикавугілля». Юхан Нейс відчував, що ці двоє, Торненсен і Улл, не кажучи вже про радянського консула, ставляться до цього факту інакше. Новий губернатор явно симпатизує радянському дипломатові, — мало того, що запросив на обід, то ще й залишив на партію в бридж. А Рюгос, той ютовий викласти всі секрети на блюдечку. При іншому ставленні могли обійтися офіційним прийняттям поздоровлень.

— Пане консул, — раптом сказав губернатор. — Я маю офіційно довести до вашого відома. Чоловік цей прийшов із Баренцбурга. Мені ще не відомо, під яким прізвищем він значиться у вас, але ми знаємо його як Сема Джонсона. Моя дружина зараз упізнала його.

— Сем Джонсон?! Не може того бути! — Рюгос зірвався з місця, проте Людвіг зупинив його. — Зажди, треба порадитись, як нам учинити краще.

— Але ж цей покидьок убив твого брата!

— Саме про це я й хочу говорити, — трохи підвищив топ Людвіг Улл.

— Пробач, — Рюгос сів у крісло.

— Шановний пане консул, цей чоловік, коли це дійсно Сем Джонсон (у чому ми повинні ще переконатися), взимку сорок третього — сорок четвертого років був тут, на острові, з експедицією Ейнара Свердрюпа, з якою прийшли і ми з Рюгосом. Цим я хочу сказати, що ми його добре знаємо і він нас, теж. Це стріляний вовк. Його не можна взяти голими руками. Із нас трьох прийняти його можете лише ви, пане Нейс… Я прошу вас зараз піти в мій кабінет і з'ясувати: перше — чи той це чоловік, про якого ми говоримо? Друге — чого він прийшов? Що спонукало його до такого кроку? Вас не переобтяжить моє прохання, пане управитель?

— Ні, але я повинен точніше усвідомити своє завдання. Мені ніколи ще не доводилось брати участь у таких делікатних справах. Я не дипломат… Ну, а коли він дійсно потребує політичного притулку? — Нейс обливався потом і вже витирав не лише лисину.

— Я прошу вас лише про одне: з'ясувати його особу і поговорити з ним, не виклинаючи підозри, хвилин п'ятнадцять-двадцять, поки наш друг консул зателефонує до Баренцбурга, а я — до Осло. Ніяких обіцянок не давайте. Якщо це Сем Джонсон, за ним тягнеться шлейф злочинів. Ви мене розумієте?