Василь Сичевський - Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

— Я дуже люблю свого батька, — сказала Джейн, — і в той же час засуджую його. Він непрактичний, спалахує, де треба і не треба, але він чесна і добра людина.

— Він просто впертий, — додав Хосуел.

— Ні, — різко труснула коротко стриженим волоссям Джейн. — Це не впертість, це воля. Я тепер зрозуміла… Все це в нього від предків, від діда і прадіда, від матері. Переклади точно, Грем, хай ніхто не думає, що мій батько химерний і вередливий… Я зараз розкажу їм те, чого і ти, напевне, не знаєш. Перекладай.

Джейн почала свою оповідь.

… В старовинному ірландському замку, який височів на неприступних скелях острова Клер, зібрались старійшини клану О'Нейл. На високім, встеленім ведмежими шкурами ложі, помирав вождь, відважний моряк і воїн Оуен О'Нейл. Потріскували в головах смолисті скіпки, жура стискала серця бувалим воїнам. Хто тепер поведе їх кораблі у відкрите море, назустріч багатим купецьким карракам, хто з мечем у руках відстоїть свободу острова від жадібних іспанців, користолюбних британців, заздрісних датчан, хто примножить багатство і могутність клану?

Оуен О'Нейл покликав до себе старшого із старійшин і щось тихо промовив до нього.

«За звичаєм клану, — почав старий і мудрий Олев, вкладаючи у кожне слово гіркоту і радість, — над смертним ложем вождя проголошую володарем клану його сина Адульфа».

Старійшини схилили голову перед чотирнадцятирічним вождем, як раптом в урочистій тиші почувся голос Грейс:

«Я старша за Адульфа, і влада повинна належати мені, але коли вже ви проголосили вождем його, я викликаю брата на бій, і хай той стане вождем, кого обере доля!»

Їх вивели до моря. Як повелось з давніх давен, обох роздягли до пояса і, поклавши в руку кожного кривий мисливський ніж, піднялись на високу сколю і залишились чекати, чим закінчиться цей поєдинок. Переможець мав піднятися до них на скелю, і тільки тоді він буде названий вождем клану. На скелю зійшла Грейс. Адульф визнав себе переможеним. Потім багато з тих, хто уславився силою і спритністю, схилили свої знамена перед мечем Грейс О'Нейл. Навіть Єлизавета, всевладна королева англійська, змушена була визнати її силу і хотіла було пожалувати їй графський титул, але Грейс О'Нейл відмовилась, заявивши: «Мені не потрібні пишні титули і звання, що не мають ніякої цінності. Я була і залишусь повелителькою ірландських островів. — Честь, яку виявив до мене клан, вища за будь які титули, даровані Єлизаветою!»

— Виходить, він не дужо поважає і нинішню королеву? — поцікавився Іван Іванович.

— Душа моя, до чого ці неделікатні запитання? — Ніна Павлівна осудливо знизала плечима.

— У тім то й справа, — сказав шкіпер, — містер Белч не вважає за потрібне рахуватися з лондонськими властями. Весь час бере участь в антиурядових демонстраціях, ходить у всі ці безкінечні походи миру, виступає з викриттям всіляких махінацій консерваторів, лейбористів, промисловців, бізнесменів; когось постійно заперечує, щось комусь доводить. Якось у Гайд парку фашиствуючі молодчики стигли його з трибуни і так побили, що довелось накладати шини і гіпс. Зламали руку, ключицю, ребро. Він навіть на суді не стримався і так вилаяв англійців і їх суд, що його змушені були вивести із зали. Звичайно, суд накинув йому кілька лишніх років.

— А ти хотів, щоб він спокійно дивився, коли над ним так знущалися! Ти взагалі думаєш, що спокійніш за все сидіти в кущах і чекати, хай ребра ламають іншим. Так?

— Ні, Джейн, я думаю, що ніколи не треба забувати про ближніх.

— Як ти можеш вимагати від людини думати про когось та ще в той момент, коли над ним вершиться неправий суд? Адже це егоїстично, Грем!

— А хіба з його боку не егоїстично своїм непродуманим вчинком зламати життя дочці і синові? Я вже не кажу про твою матір, Джейн. Вона теж на його совісті.

— Я забороняю тобі так говорити про мого батька! Забороняю! — Джейн зірвалась на рівні. — Навіщо про це знати цим людям, котрі запросили нас у свій дім?

— Я не перекладаю, заспокойся. А говорю так тому, що, не подумавши про тебе, він не подумав і про мене, після того, що містер Патрік перед нашим відплиттям натворив у редакції газети «Івнінг міррор», наш з тобою шлюб…

— Замовкни! Ні слова про шлюб!

— Добре! Ні слова — то ні слова.

Їхню сварку перервав дзвінок у передпокої. Ніна Павлівна вийшла і одразу ж повернулась з матросом, який, козирнувши шкіперу, сказав, що містер Белч просить його і Джейн терміново прибути на шхуну.

— Чому такий поспіх? Що там ще скоїлось, Девід? — опитала Джейн.